Александр Пушкин - Євгеній Онєгін

Задовольнившися обідом,

Сусід сопе перед сусідом;

Розмова дам — при коминку;

Панянки шепчуться в кутку;

Столи зелені вже розкрили:

Завзятих кличуть картярів

Бостон і ломбер стариків

І віст, що й досі серцю милий,—

Одноманітні з давнини

Нудьги жадібної сини.

XXXVI

Вже восьмий робер догравали

Герої віста, сім разів

Вони місця переміняли,—

І чай приносять. Я злюбив

Час визначать обідом, чаєм,

Вечерею. Години знаєм

Ми з певних на селі прикмет:

Тут шлунок — вірний наш брегет;

До речі, висловлю признання,

Що мову я свою веду

Так само часто про їду,

Напої, бе́нкети, гуляння,

Як сам божественний Омір*,

Він, тридцяти століть кумир!

------------------

* Омір — Гомер.— Ред.

XXXVII. XXXVIII. XXXIX

Круг столу ґречно посідали

Панянки — мирно чаювать;

Аж несподівано із зали

Фагот із флейтою бринять.

Утішений музики громом,

Забувши чашку чаю з ромом,

Паріс тутешній, Пєтушков,

До Ольги прудко підійшов,

До Тані — Ленський, Харликову,

Панянку переспілих літ,

Бере тамбовський наш піїт,

Помчав Буянов Пустякову,

І в залу висипали всі,

І бал пишається в красі.

ХL

Колись у цьому я романі

(Прошу початок пригадать)

Хотів на жвавий лад Альбані

Бал петербурзький описать;

Шкода! Удавшись в марнослів'я,

Про дамські ніжки лиш зумів я

Припом'янути в тих рядках.

По ваших люблених слідах,

О ніжки, годі вже блукати!

Пора, забувши юні дні,

Набратись розуму мені,

Діла і мову виправляти,

І в зошиті під знаком п'ять

Ліричні відбіги спинять.

ХLІ

Одноманітний і безумний,

Як вихор юних днів і мрій,

Кружляє вальса вихор шумний,

Мелькають пари по одній.

Провчити Ленського поклавши.

Онєгін, усміх заховавши,

Іде до Ольги, стан обвив,

У бистрім танці закрутив

І на стілець її саджає,

Тихенько, ніби віч-на-віч,

Про те про се заводить річ,

І знов танець розпочинає.

Всі здивувались. Ленський сам

Не хоче вірити очам.

ХLIІ

Мазурка розляглась. Бувало,

Як загримить мазурки звук,

У пишній залі все дрижало,

Ламав підлогу закаблук,

Тряслися, деренчали рами;

Тепер не те: і ми, і дами

Паркетом плинемо сковзьким;

Лишень у закутку глухім

Мазурка й досі зберігає

Ознаки давні: і стрибки,

І довгі вуса, й каблуки

Ті самі; тут їх не зміняє

Химерна мода, наш тиран,

Біда сучасних росіян.

ХLІІІ. ХLІV

Буянов, братик мій завзятий,

Враз до Онєгіна підвів

Татьяну й Ольгу — вибирати

Одну до танцю повелів.

Онєгін Ольгу вибирає

Схилившись, ніжно промовляє

Якийсь банальний мадригал

І руку тисне. Юний пал

Дівочих гордощів розлився

Рум'янцем на її щоках.

Все бачив Ленський. У грудях

Огонь ревнивий розгорівся;

Проте, стримавши гнівний тон,

Він кличе Ольгу в котильйон.

ХLV

Не може Ольга. Що? Не може?

Так, так, бо слово вже дала

Онєгіну. О боже, боже!

Що чує він? Вона могла...

Іще дитя,— а вже зрадлива,

Уже кокетка пустотлива!

Уже навчилась хитрувать,

Уміє слово вже ламать!

Яка образа і покара!

Мов грім серед ясного дня! —

Він вибіг, скочив на коня

І мчиться. Пістолетів пара,

Дві кулі — рада лиш одна,

Щоб змити кривду цю до дна!

Глава шоста

Lá, sotto i giorni nubilosi e brevi,

Nasce una gente a cui l'morir non dole.

Petr.*

I

Онєгін, з Ольгою сидівши,

Відсутність друга постеріг;

Бажання помсти вдовольнивши,

Нудьгу прогнати він не міг.

За ним і Ольга позіхала,

Очима Ленського шукала,

І нескінченний котильйон

Її томив, як прикрий сон.

Нарешті кличуть до вечері.

Постелі стелять; для гостей

Широке місце від сіней

Аж до дівочої, по двері.

Онєгін тільки з-між усіх

Додому рушив на нічліг.

-------------------

* Там, де дні хмарні й короткі, родиться плем'я,

якому вмирати не боляче. Петр[арка] (італ.).— Ред.

II

Все спить: у залі для гостини

Хропе дебелий Пустяков

Біля дебелої дружини.

Гвоздін, Буянов, Пєтушков

І Флянов, трохи занепалий,

В їдальні на стільцях лежали,

А на долівці, у кутку,—

Тріке в фуфайці й ковпаку.

Панянки в горницях Татьяни

Та Ольги сплять невинним сном.

Сама журливо під вікном,

Повита променем Діани,

Татьяна лиш не спить бліда,

На темне поле погляда.

III

Його негадана поява,

І ніжність погляду чудна,

І мова з Ольгою ласкава,—

Таке це дивне все! Вона

Його не може зрозуміти;

Та як у серці погасити