Александр Пушкин - Євгеній Онєгін

XIV

«Чому втекли ви так зарання?» —

Від неї перший запит був.

І всі недавні почування

Бідаха, змішаний, забув.

Що діять ревнощам жорстоким

Перед таким невинним оком,

Перед дитячим цим чолом,

Перед душі її теплом!..

І Ленський, чарами повитий,

Її кохання бачить знов,

І гнів у нього перейшов,

І він ладен її простити,

Тремтить і не знаходить слів,

Він знов щасливий, знов ожив...

XV. XVI. XVII

І знову хмурий, посмутнілий

Від дум, що мучать і гнітять,

Не має Володимир сили

Вчорашнє Ользі нагадать;

Він мислить: «Буду їй спаситель;

Не стерплю я, щоб спокуситель

Огнем зітхання і похвал

Збудив у ній гріховний пал;

Щоб ніжну лілії стеблину

Гробак отруйний підточив,

Щоб доранковий квіт одцвів,

Розцвівшися наполовину».

Це значило, читачу мій:

Піду я з другом на двобій.

XVIII

Коли б то знав він, що за рана

Татьяну мучила й пекла!

Коли б то відала Татьяна,

Коли б дізнатися могла,

Що за холодний склеп могили

Змагаться з Ленським вийде милий;

Ах, може б, ще її любов

Їх дружбу воскресила знов!

Але чуття її палкого

Іще ніхто не відгадав.

Онєгін, знаючи, мовчав;

Вона таїла муку строго;

Одна б лиш няня знать могла,

Та недогадлива була.

XIX

То говіркий, то сумовитий,

Весь вечір Ленський примхував;

Та звісно — муз натхненні діти

Усі такі: то він сідав,

Нахмурившись, за клавікорди

І брав на них самі акорди,

То, в Ользі утопивши зір,

Шептав: «Щасливий я, повір!»

Та їхати пора. Стискалось

У нього серце, як вона

Із ним прощалась, чарівна;

Воно неначе розривалось.

Вона в обличчя зазира:

«Що з вами?» — «Так!» — І геть з двора.

XX

Удома він свої пістолі

Оглянув, потім їх відклав

І, щоб утишить серця болі,

З полиці Шіллера узяв;

Та мисль одна його тривожить,

Чуття примовкнути не можуть,

І Ольги образ молодий

Стоїть в очах, немов живий.

Тож книгу Ленський закриває,

Бере перо; його рядки,

Бредні любовної зразки,

Дзвенять і ллються. Їх читає

Поет в ліричному огні,

Як Дельвіг п'яний в час гульні.

XXI

Ті вірші й досі уціліли,

На спогад перейшли мені:

«Куди, куди ви відлетіли,

Весни моєї красні дні?

Що день новий мені готує?

За ним даремно зір слідкує,

В глибокій тьмі таїться він.

Байдуже: є закон один.

Впаду я, вражений стрілою,

Чи мимо пролетить вона,

Все благо: діяння і сна

Свій час надходить за чергою;

Благословен і день ясний,

Благословен і час нічний!

XXII

«Заграє промінь зоряниці,

І день яскравий заблищить,

А я — в таємну тінь гробниці

Зійду, як доля повелить,

І пам'ять юного поета

Поглине тиховода Лета,

Забуде світ мене; а ти

Чи прийдеш, діво красоти,

Слізьми скропити вінця урни

І думать: він мене любив,

Мені єдиній присвятив

Сумного дня світання бурне!

О друже мій, о раю мій,

Прийди, прийди, навік я твій!..»

XXIII

Так в'яло й темно він, читачу,

Писав (це романтизмом звуть,

Хоч романтизму тут не бачу

Нітрохи я; та далі в путь!)

Аж перед ранньою порою,

Схилившись тихо головою,

На моднім слові ідеал

Заснув він, вичерпавши пал;

Та тільки сонна одволога

Йому торкнулася чола,

Сусіда постать увійшла

І каже Ленському з порога:

«Вже сьома: уставати час.

Онєгін, певно, жде на вас».

XXIV

Та помилявся він. Євгеній

В той час немов убитий спав;

Уже в напівімлі студеній

Аврору півень привітав,—

Онєгін спить собі глибоко.

Вже сонце котиться високо,

І сніг летючий мерехтить

І в'ється,— він іще лежить.

М'якою ковдрою покрившись,

Іще над ним літає сон.

Нарешті шовк легких запон

Він одкриває, пробудившись,

І бачить, що давно пора

Йому рушати із двора.

XXV

Він швидко дзвонить. Прибігає

Француз Гільйо, його слуга,

Халат на пана накидає,

Надіть пантофлі помага.

Спішить Онєгін одягатись,

Слузі наказує зібратись

Із ним в дорогу снігову,

Шкатулу взявши бойову.

Готові коні нетерпливі.

Він сів і до млина летить.

Примчались. Він слузі велить

Лепажа39 вироби жахливі

Нести за ним,— а коням стать,

Де в полі два дубки стоять.

XXVI

Тим часом, як у неспокої

Фатальних Ленський ждав хвилин, —

Знавець механіки сільської,

Зарєцький правив щось про млин.

Аж от Онєгін. Він пробачить

Їх просить. «Але що ж це значить,

Мій пане? Де ваш секундант?» —

В дуелях класик і педант,