Александр Пушкин - Євгеній Онєгін

XXV

Та от багряною рукою34

Світанок з ранішніх долин

Виводить з сонцем за собою

Веселе свято іменин.

Ще зранку Ларіни стрічали

Гостей-сусідів; під'їжджали

Вони в кибитках, у бричках,

В тяжких дормезах і в санях.

Весь дім у гаморі, в тривозі;

Десятки одягів і лиць,

Собачий гавкіт, писк дівиць,

Шум, гомін, натовп на порозі,

Уклони, поцілунки, сміх,

Крик годувальниць, плач малих.

XXVI

Пан Пустяков, масний та ситий,

З товстою жінкою приспів;

Гвоздін, хазяїн знаменитий,

Володар голих мужиків;

Скотиніни при діток зграї —

Найменше лиш два роки має,

Найстарший — в тридцять увійшов;

Франт повітовий Пєтушков;

Мій брат двоюрідний Буянов,

В пуху, в кашкеті з козирком35

(Усім відомий він кругом),

І радник вислужений Флянов,

Шахрай, хабарник, лепетун,

Обжера, блазень і брехун.

XXVII

З сім'єю пана Харликова

З'явивсь в рудому парику

Мосьє Тріке, що із Тамбова

Прибув у глушину сільську.

Француз правдивий, він зарані

Куплет приготував Татьяні

На спів, що знали й ви самі:

Réveillez vous, belle endormie*,

В кінці старого альманаху

Містився давній цей куплет;

Тріке, догадливий поет,

Його на світ явив із праху,

І сміло — замість belle Nina**

Поставив belle Tatiana***.

-----------------------

* Прокинься зо сну, красуне (франц.).— Ред.

** Прекрасна Ніна (франц.).— Ред.

*** Прекрасна Татьяна (франц.).— Ред.

XXVIII

Аж от, серед вітань веселих,

Панянок вистиглих кумир,

Утіха матінок дебелих,

Приїхав ротний командир.

Ввійшов... Ах, новина велика!

Приїде полкова музика!

Наказ полковника такий.

О, радість: буде бал гучний!

Дівчиська загодя стрибають36;

Та мить обіду надійшла.

Простують пари до стола.

Панни з Татьяною сідають;

Мужчини проти. Хрест кладуть

І круг стола, як рій, гудуть.

XXIX

Притихли голоси веселі,

Уста жують. З усіх боків

Бринять чарки, гримлять тарелі,

Лунає передзвін ножів.

Та незабаром гості знову

Здіймають запальну розмову.

Ніхто не слухає, кричать,

Сміються, сваряться, пищать.

Враз двері навстіж. Ленський входить,

І з ним Онєгін. «Пізно як!» —

Кричить хазяйка. Чемно всяк

Гостям новим стільці відводить,

Велика метушня зайшла;

Двох друзів садять до стола.

XXX

Вони сидять навпроти Тані.

Бліда, як місяць-молодик,

І тріпотливіша від лані,

Вона, не зводячи повік,

Немов застигла: дише важко,

Горить огнем; їй душно, тяжко;

Вітань запізнених гостей

Вона не чує; із очей

Сльоза политися готова;

От-от зомліть вона могла,

Але до рук себе взяла

І, тихе прошептавши слово,

Мовчуща, при столі гучнім,

Лишилась в розпачі німім.

XXXI

Всіх явищ трагіко-нервічних,

Зомлінь дівочих та плачів,

Як ворогів своїх одвічних,

Євгеній здавна не любив.

Гостей веселих рій шумливий

Уже гнівив його, та діви

Тривога млосна і палка

Розлютувала дивака.

Ні, Ленському не подарує

Він цеї послуги повік!

Йому відплату він прирік

І загодя вже тріумфує.

Тим часом він гостей усіх

У мислях підійма на сміх.

XXXII

Звичайно, Танину тривогу

Він не один помітить міг,

Та всіх цікавив, слава богу,

В хвилину ту масний пиріг

(На горе, трохи солонавий).

Та от після м'ясної страви

Перед солодким бланманже

Цимлянське подають уже;

За ним чарки тонкі, довгасті,

Як ніжна талія твоя,

Зізі, укоханко моя,

Кристал душі моєї, щастя,

Любові звабної фіал,

Що викликала п'яний шал!

XXXIII

Пляшки засмолені відкрито

З веселим ляскотом; вино

Шипить; поважно й гордовито,

Куплетом мучений давно,

Мосьє Тріке встає; розмова

Нараз ущухла бенкетова.

Татьяна ніби нежива;

Француз, фальшуючи, співа

Куплет свій. Оплески і крики

Його вітають. Віддала

Уклін Татьяна, як могла;

Поет і скромний, і великий

За неї перший чарку п'є

І їй куплет передає.

XXXIV

Зайшли привіти, побажання;

Складає Таня дяку всім;

Євгеній мусив привітання

Сказати теж, але чудним

Жалем забилось серце в нього:

Побачивши її тривогу,

Він мовчки уклонився їй,—

Та дивно глянув із-під вій.

Хто зна — чи на сердечні болі

Він спочуття в ту хвилю мав,

Чи, може, лиш кокетував;

Хто знає, мимохіть чи з волі,

Та ніжність погляд той явив:

Він серце Тані оживив.

XXXV

Всі до вітальні йдуть шумливо,

Встають, стільцями грюкотять;

Так бджоли з улика на ниву

З гудінням радісним летять.