Юрій Голик - Нескінченність не для слабаків. Книга про менеджерів, які хакнули систему держуправління

Наші підрядники ще помучилися з ним деякий час, а потім вирішили відкрити два свої мінізаводи з виробництва фасадних панелей.

Жадність породжує бідність. Насправді історій, коли люди намагалися таким чином заощадити за рахунок платників податків, чимало. Тому з кожним підрядником у нас є договір про гарантії, тому у нас суворий технагляд.

Якось наші експерти приїхали в дитячий садок і увімкнули тепловізори. За договором з підрядником підлога мала бути з підігрівом. Але тепловізор цього не побачив. Ми змусили розкрити підлоги в садочку і зробити їх теплими, як і домовлялися.

Мільярд євро, спрямований приватним компаніям, а не всіляким збитковим комунальним підприємствам, перетворюється на ще більші суми завдяки тому, що роботу отримують суміжні галузі.

Частину грошей з того мільярда євро ми отримуємо назад до бюджету у вигляді податків, які знову скеровуємо на розвиток. Усе просто.

Нині у нас в області працює багато дорожньо-будівельних компаній. Одна з них та, якій турецький підрозділ Ford дав статус дилера. Чому? Бо вона кілька років поспіль закуповувала по 200–300 вантажівок – більше, ніж звичайні дилери в Україні. Завод відвантажував машини їй безпосередньо. Статус дилера дозволив компанії користуватися відповідними знижками й відкрити власну ремонтну базу. Ця компанія вже інвестувала близько 1 млрд гривень у нашу область, тобто вона прийшла надовго. Це показник того, що приватний бізнес вірить в нас.

Тепер ми вже не регулюємо використання ProZorro, цей процес відбувається автоматично – 100 % закупівель відбуваються в цій системі. Але в нас діє власна система моніторингу, це моніторинг з боку громадської організації, з якою ми досі співпрацюємо. І це один з рідкісних прикладів плідної взаємодії влади й громадської організації. Але все-таки найприємніше для нас – знати, що у нас почали зростати великі компанії.

Якось ми приїхали до одного із сіл і побачили на будівельному майданчику новий баштовий кран. Баштовий кран у селі на будівництві нового корпусу сільської школи з обсерваторією! Такого тут не було ніколи.

Ми зателефонували підряднику й запитали: «Ви що – кран купили?» Він каже: «Я купив два крани». Просто він розуміє, які обсяги робіт його чекають найближчими роками. У нього з’явилася можливість планувати й інвестувати. Він упевнений, що ОДА інвестуватиме в будівництво.

Іншого разу ми зібралися на регулярну нараду з дорожніми компаніями і просто розмовляли – про поточні роботи, їхню якість, плани на майбутнє. У нас є така традиція: без камер і преси збиратися й обговорювати проблеми і ділитися досвідом, адже, по суті, будь-який державний орган виконує сервісну функцію стосовно бізнесу, повинен йому допомагати і робити все, щоб бізнесу було комфортно працювати – у кого яка технологія як спрацювала, у кого які проблеми з контролюючими органами, хто на кого тисне, хто яких помилок у роботі припустився і чому і т. д. Під час розмови спливла тема зарплат. І шляховики сказали, що нині не проблема людині з добрими навичками заробляти 1 000 євро на місяць. Але той, хто звик не працювати, а відбувати час, вилітає з роботи вже за тиждень.

Щороку, виділяючи з обласного бюджету сотні мільйонів гривень на нові дороги в області (у 2018 році сума вже була 1,3 мільярда гривень, і це без урахування Дорожнього Фонду та Укравтодору), ми змушували дорожньо-будівельні компанії зростати шаленими темпами, інвестувати в техніку, технології й людей.

Так от, інвестиції в людей виявилися найскладнішими. Охочі отримувати 1000 євро є. Охочих для цього вкалувати – практично немає.

Траплялося сотні разів, коли новий працівник приходив у дорожню компанію, працював два-три дні у бойовому режимі, а потім починав ухилятися, гнати брак і симулювати недоумство.

Вкладений нами мільярд євро створив нові робочі місця. Цей мільярд підняв зарплати, і тепер немає сенсу багатьом кваліфікованим робітникам виїжджати на заробітки до інших країн. Хочеш працювати? Готовий вчитися? Зароблятимеш непогані гроші і при цьому житимеш вдома зі своєю родиною, а не за кордоном, і спатимеш не в общазі на двоярусному ліжку, а у своєму власному.

Наші місцеві роботодавці зрозуміли: якщо вони підвищать зарплати до рівня польських, то зможуть найняти фахівців, які звикли їздити на заробітки до Польщі та інших країн. Але роботодавці хочуть і віддачі, як у Польщі.

Випадково хтось зі шляховиків узяв на роботу групу чоловіків, які вже повернулися з Польщі. Ті з подивом дізналися, що вдома теж нормально платять. Але ці чоловіки вже знали, що треба й працювати, як у Польщі, тоді й заробітки вдома будуть такими ж.