Юрій Голик - Нескінченність не для слабаків. Книга про менеджерів, які хакнули систему держуправління

Смішно, але згодом нам почали докоряти в тому, що, мовляв, наше завдання побудувати щось, повісити в стрічку фото, а далі —хоч вовк траву їж. Ми відповідали: так, нам важливо побудувати, нам важливо фото у Facebook запостити, показати людям, що влада працює.

За часів, коли ми займалися медіабізнесом, рівень журналістики був на дві голови вищий, ніж тепер. Розумних, інформованих і професійних журналістів майже не залишилося. Тому ті, хто працює в медіа нині, часто воліють не помічати того, що ми й інші робимо, а натомість запитувати, де ми живемо. І хоча я визнаю, що чиновники зобов’язані звітувати про це перед пресою, не можна ж цікавитися тільки подібними речами. Валентин спересердя не раз запитував, як ліжко, в якому він спить, впливає на його професійні здібності і чому журналістів не цікавить, скільки кілометрів доріг ми побудували.

Якось Резніченко погодився дати інтерв’ю одній журналістці. Сівши за стіл разом зі своїм колегою, вона дістала MacBook, сховалася за ними і, визираючи іноді з-за нього, заходилася ставити запитання, втупившись у монітор. Це дуже напружувало, бо нормальні люди так не розмовляють. Потім пролунало питання: «А що ви зробили для реабілітації учасників АТО?» Валентин, що вже хвилин десять ледве стримувався, нарешті спитав журналістку: «Ви мені вибачте, як довго ви тут, в ОДА? Зранку? У мене центр реабілітації воїнів АТО на першому поверсі. Ви там були? Ні? А чому? Пішли б, подивилися на власні очі, ви ж журналістка. Навіщо ви мене тоді запитуєте? Напишіть свої запитання, моя пресслужба напише відповіді, і я підпишуся під цим. І все. Ви ж зі мною не розмовляєте, а дивитеся в монітор». Журналістка вибігла з кабінету заплакана.

Потім вийшов цей матеріал. От як було подано розмову з Резніченком (зберігаємо оригінальну орфографію і пунктуацію):

«– Чи є в області соціальна програма щодо демобілізованих?

– А може, ви спитаєте про це там? Унизу міститься центр підтримки воїнів АТО. Ви до нього заходили? Ви в ньому були? Ось серйозно?

– Ні.

– То чому ви прийшли мене запитувати? Ви подивилися б спочатку і там усе, там не те що програма – зайдіть і подивіться. Насправді, ми перша в країні область, яка це зробила. З одинадцяти моїх радників дев’ять – волонтери. Поговоріть з моїм радником Начовним, Ольгою Горб, подивіться наш реабілітаційний центр. А вам потрібна моя розповідь, який я дуже цікавий голова ОДА… чемпіон. Мені не подобається така розповідь.

– А яка вам подобається?

– Дивіться, подобається така, коли не потрібно мене хвалити. Ви мене можете критикувати за те, що я не зробив, і можете сказати, що зробили. А коли ви в мене питаєте, що зробили, а самі в цьому будинку і півдня в місті й досі не сходили в центр, то мені дивно. Давайте ми зараз сядемо і розповідатимемо вам програму. Чесно кажучи, у мене немає на те часу та й бажання. Закінчимо на цьому, добре?

– Можливо, ви вважаєте, що все виконане – це нормально. А втім, я родом із Тернополя. І моя область у цьому згаданому рейтингу обійшла лише Донецьку і Луганську. Мабуть, щось заважає дати такі показники області, як у вашій. І саме вашу область відзначили як найкращу.

– Я не знаю, що робить очільник вашої області. Ми ж говоримо, що мене відзначили тільки за економічними критеріями.

– Соціально-економічними.

– Гаразд, соціально-економічними.

– Це ж немало означає. Я не хотіла вас у жодному разі образити.

– Ви мене не образили нічим.

– Але ви розчаровані.

– Я розчарований, бо суть ваших запитань мені не цікава. Мені не цікаво на них відповідати. Ви коли-небудь це зрозумієте, коли сидітимете по цей бік, що розмовляти з двома людьми, які відгородилися від тебе двома комп’ютерами красивими… Я теж можу свій поставити й відгородиться ще й третім. Мені не цікаво відповідати на такі запитання. Можете так і написати: "Резніченко – мудак"».

– Чому ж?

– Ну тому що він відмовився відповідати на ваші запитання. Повторюю: мені не цікаві ваші запитання. Мені не цікаво хвалити себе, чому я найкращий. Так зрозуміло?»

А невдовзі одеський Будинок юстиції імені Саакашвілі було закрито.

Мало хто досі розуміє, що саме ми зробили в Дніпропетровській області за допомогою ProZorro. А ми були першими в країні, хто вбачав у цій системі електронних тендерів інструмент, а не самоціль – зручний інструмент досягнення цілей, які ми самі собі поставили.