Юрій Голик - Нескінченність не для слабаків. Книга про менеджерів, які хакнули систему держуправління

А потім ми почали проводити семінари для підприємців у конференц-залі обласної адміністрації на першому поверсі, здатній вмістити тисячу людей. Ми запрошували лекторів з Міноборони й Мінекономрозвитку. Символічно, що колись у цій самій залі проходили комуністичні з’їзди, на яких засідали дядьки в білих сорочках з короткими рукавами. А в 2014 році, коли почалася війна, тут розмістився склад волонтерської допомоги. Склад ми перенесли в інше місце, а в залі почали проводити заходи щодо ProZorro.

Ці семінари тривали півтора року – по одному або й по два щомісяця. Щоразу зала була повна-повнісінька.

І все це привело до ще одного ефекту.

Коли ми в 2015 році прийшли до Дніпропетровської ОДА, бюджет області був майже таким самим, як і в інших великих регіонах. Відрізнялися вони всього лише на сотні тисяч, рідко на мільйони гривень. І проблема всіх цих бюджетів була в тому, що майже все витрачалося на «проїдання», тобто не залишалося майже нічого, що можна було б вкласти у будівництво шкіл, доріг, водогонів тощо. Можна сказати, що як таких бюджетів розвитку (тобто грошей, що залишилися після всіх обов’язкових витрат) не було або вони були крихітними. Але якщо ми хотіли будувати інфраструктуру, нам потрібен був такий бюджет розвитку, який би давав нам змогу це робити.

І от за чотири роки бюджет розвитку нашої області зріс удесятеро. Але ці гроші не впали на нас із неба. І я тут навіть не враховую субвенції з державного бюджету. Це тільки місцеві гроші. Що означає – місцеві?

Після початку реформи децентралізації в місцевих бюджетах почало залишатися більше податків, сплачених місцевими платниками. Раніше більша їхня частина йшла до держбюджету, а вже з центру гроші розподілялися в ручному режимі. Нічого гарного в цьому не було. Ось чому з дня набуття Україною незалежності в нашій області не було побудовано жодного дитячого садка. Вдумайтеся: у найбільш промислово розвиненій області країни за «міцних господарників» не було збудовано жодного дитячого садка з нуля.

Дисонанс

Щоразу, коли ми відкриваємо капітально відремонтовану дорогу замість розбитого вщент напрямку, що існував на її місці кілька десятків років… чи новий буккросинг у школах… чи новий стадіон десь у селах області – ми бачимо ту саму картину.

Діти на роликах на сільських дорогах.

Діти з книжками в руках у шкільних рекреаціях.

Діти на тренажерах і на футбольних полях на шкільних стадіонах у селах області.

Я ось щиро прагну, та не можу зрозуміти.

Оці всі, с#ка, «міцні господарники», котрі віщають у Facebook і з екранів телевізорів на макроекономічні теми (причому половину термінів вони навіть не можуть без помилок відтворити), популісти всіх мастей, що були при владі трохи більше ніж десять років тому…

…ви, блін, усвідомлюєте, що, бувши при владі, не зробили взагалі нічого, від слова «ніфіґа», щоб діти каталися на роликах рівними дорогами, читали книжки в шкільних буккросингах і ганяли в футбол, а не пасли кіз і корів на шкільних стадіонах?

Вам не гикається, коли ви, міркуючи про ВВП, навіть не розумієте, що це не ініціали запоребрикового царя, на гроші від якого ви всі існуєте, а простий економічний термін?

Вам не соромно, що в найбільшій промисловій області країни, звідки багато хто з вас родом, команда технократичних скромних менеджерів мовчки робить те, що ви обіцяли надцять років, але так і не спромоглися зробити?

Ну і велике питання до всіх їхніх адептів і свідків міфічного Клондайку за часів стабільності: може, час уже почати думати головою й оцінювати чиновників, голів ОДА, міських голів, депутатів тощо за реально завершеними справами, а не фантастичними обіцянкам світлого майбутнього удвадцяте, може, потім коли-небудь?

Скільки ж можна молитися на експатів та іноземних месій, що бездарно плодять ідіотизм?

Будьте ближчими до землі й до людей. Робіть, нарешті, те, що важливо в кожному населеному пункті країни, незалежно від його розміру й кількості мешканців у ньому.

І перестаньте вірити тим, хто просто бреше, видаючи бажане за дійсне.

Оцінюйте справи, а не обіцянки.

Дякуємо всім платникам податків у Дніпропетровській області.

Тепер же картина змінилася радикально: 15 % податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) скеровується до обласного бюджету і 60 % – до місцевих бюджетів – міста, села чи ОТГ. Також 10 % податку на прибуток підприємств, зареєстрованих на території Дніпропетровської області, йде до обласного бюджету. Є й інші податки, що потрапляють до нього ж, але ПДФО і податок на прибуток – ось два найголовніші джерела доходів області: 52 % і 22 % відповідно.