Марк Фалкс - Як керувати рабами

Вважалося, що раби, засуджені до праці в шахтах або на галерах чи кинуті на розтерзання диким звірам у цирку, заслуговують на подібну долю. Хотілося б думати, що римляни відчували певний жаль до чоловіків і жінок, яких віддали на поталу левам, але доказів цього ми не маємо. Схоже, вони вважали таке покарання заслуженим для людей, які були настільки нікчемними, що навіть рабами стати не зуміли.

Постійною проблемою для рабовласників були втікачі. Фінансові втрати від утеч були неминучими. В «Оракулах» Астрампсиха [30] Астрампсих — за уявленнями стародавніх авторів, маг, який жив у Персії до завоювання Александром Македонським, або єгипетський мудрець, який служив одному з царів Птолемеїв. Йому приписують багато творів, серед яких «Оракули» — популярні греко-римські ворожіння. одним із запитань, на які шукає відповідь господар, є таке: «Чи зможу я знайти втікача?» Приємно відзначити, що шанси, як видно з десяти можливих відповідей, були переважно на боці втікача. За цими відповідями, шістдесят відсотків утікачів не знайдуть, тридцять — знайдуть і десять — знайдуть через деякий час. Можливо, саме тому багато рабів і намагалося втікати: це частіше за все їм вдавалось. Можливості господаря знайти раба-втікача на просторах Римської імперії були обмеженими. Не існувало органів правопорядку, які могли б надати необхідну допомогу, і якщо рабові вдавалося залишити ті місця, де його знали і могли впізнати, у нього з’являлася певна можливість почати нове життя як вільній людині.

Оповідь про Андрокла і лева, наведена тут, є пізнім, доповненим переказом давньої байки Езопа. Цікаво, що в римській версії раб наводить власну мотивацію втечі: жорстоке та несправедливе ставлення до нього. Ця історія напевно є вигаданою (хоч автор і стверджує, начебто почув її від очевидця), однак вона дає певне уявлення про те, наскільки обурювала рабів поведінка їхніх власників. Раби готові були ризикувати життям, щоб отримати можливість жити на волі. Див. Кіт Бредлі «Рабство і суспільство в Римі», с. 107–108.

Оповідь про Ведія Полліона можна знайти у Діона Кассія, 54.23.1. Дії Полліона також критикує Сенека у творі «Про гнів», 3.40. Опис рабів, покараних тяжкою працею на млині, взято з роману Апулея «Золотий осел», 9.12. Стосовно жахливих умов на шахтах див. Діодор Сицилійський, 5.36–8. Оповідь про Статилію можна знайти в Кодексі Юстиніана, 3.36.5. Про рабовласників, які поранилися, караючи своїх рабів, див. у праці Галена «Хвороби розуму», 4. Приклад багатого рабовласника, котрий намагається використовувати свої зв’язки для того, щоб повернути раба-втікача, можна знайти в листах Сіммаха, 9.140. Відомості про право раба звернутися до богів або до статуї божественного імператора див. в Інституціях Юстиніана, 1.8.2.

Покарання, про які я розповів у попередньому розділі, повинні допомогти вам підтримувати дисципліну й авторитет у домогосподарстві на належному рівні. Проте може статися так, що кого-небудь із ваших рабів буде притягнуто до судової відповідальності. У випадках, коли раб мусить давати свідчення в суді, закон вимагає застосування до нього тортур. Причина цілком очевидна. Раби, як усім відомо, є злісними брехунами, і правду можуть сказати, лише якщо змусити їх корчитися від болю. Однак тут слід дотриматися однієї умови: власник має передати раба для тортур із власної волі. Раб не може давати свідчень лише проти свого господаря, окрім випадків державної зради.

Самі раби переважно є нікчемами за своєю суттю, що виявляється вже в їхній украй боягузливій поведінці перед лицем випробування. На них дивитися шкода, коли вони починають нажахано скиглити й сипати зізнаннями, побачивши катівські знаряддя. Звичайно, все це не має сенсу, оскільки їхні свідчення будуть визнані правдивими тільки після тортур. Інакше вони скажуть будь-що, аби тільки викрутитись. Розважливість і гуманність цього підходу можна побачити на прикладі раба Примітива. Цей раб-утікач одразу зізнався у скоєнні вбивства та назвав своїх спільників. І лише під тортурами з’ясувалася істина, яка полягала в тому, що ніякого вбивства взагалі не було. Коли б не тортури, раба було б страчено, інших невинуватих людей, начебто його спільників, відправлено в копальні, а його законослухняний господар утратив би своє майно!