Марк Фалкс - Як керувати рабами

Можна також залучити до пошуків і професійних ловців, але вони беруть дорого. Важливо, наскільки швидко ви до них звернетесь: якщо втікачі ще не встигли відійти далеко, розшукати їх допоможуть собаки. Можна звернутися по допомогу до влади. Я часто помічав, що корисно використовувати свої знайомства, аби чиновники заворушились і зробили все від них залежне. Напишіть листа до будь-якого представника влади в тій місцевості, де, на вашу думку, може ховатися втікач; почніть із шанобливих привітань і пообіцяйте віддячити за допомогу. Попросіть, аби цей представник влади уважно поставився до свідчень, наданих йому вашим представником, а потім знайшов раба й повернув його вам.

Коли ніщо з описаного вище не допомогло, ви можете вдатися до магії й накласти на втікача заклинання, хоча я не можу сказати, що підтримую таку забобонну поведінку. Ви краще використаєте час і гроші, якщо застрахуєте себе від подібних втрат.

Якщо втікачів буде затримано та повернуто вам, я рекомендую поставитися до них поблажливо, хоча багато хто буде налаштований протилежним чином. Більшість роблять вибір на користь тюремного ув’язнення раба-втікача, добрячої хльости або ж і позбавлення кінцівок. Із багатьох міркувань це може бути виправданим, але існує ризик, що повернений вам раб, боячись очікуваної жорстокої розправи, накладе на себе руки.

Простим, але й ефективним рішенням буде випекти рабові на тілі тавро, щоб більше не втікав. Цей метод найкращий, адже якщо раб знову спробує втекти, його буде дуже легко відшукати. А дехто примушує раба носити металевий нашийник, на якому вибито «Ловіть мене, я втікач» або «Поверніть мене Фалксу й отримайте золоту монету». Перший напис узагалі можна скоротити до абревіатури, всім і так буде зрозуміло, що це означає.

Якщо виявилося, що втікач сховався в храмі, маючи на меті звернутися по милість до богів, то вам доведеться пройти через належну правову процедуру. Дозвольте судді чи священикові розглянути справу і вирішити суперечку між вами і вашим рабом. Якщо він прийме рішення на вашу користь, то ви мусите прихильно прийняти раба назад і обіцяти під присягою, що не триматимете на нього гніву. Якщо суддя винесе рішення, спрямоване проти вас, то що ж? Немає ніякої ганьби в тому, щоб поступитися перед волею божественного імператора, і вам пропонується спосіб зберегти обличчя: дати рабові те, чого він, як правило, хоче, — нового господаря, а собі взяти гроші, яких той раб коштує. Серед рабів завжди будуть незадоволені, які не вміють цінувати того, що ви для них робите. Воно й на краще, що існує спосіб повернути кошти, витрачені на невдячного. Інакше ви втратите всю вартість свого раба, наприклад, якщо його втеча буде успішною, або він загине під час спроби втекти, або суд якоїсь віддаленої провінції, де його вдалося схопити, віддасть його на розтерзання хижим звірам.

Хочу розповісти вам одну неймовірну історію, пов’язану з утечею раба. Я чув її від одного знайомого, а той бачив усе на власні очі, коли був у Римі. Якось на арені Великого цирку [29] Circus Maximus — найбільший цирк у Римі, розташований у долині між пагорбами Авентином і Палатином. Існував із V ст. до н. е. до VI ст. н. е. в місті Римі демонструвалася грандіозна сутичка між різноманітними дикими звірами та людьми, засудженими за тяжкі злочини. Сотні тварин були доправлені для участі в такій розвазі, причому не які-небудь безпечні антилопи чи жирафи, а величезні страшні хижаки, що вражали як своїми розмірами, так і жорстокістю. Серед цього страхітливого зібрання окремо тримали левів. Особливо привертав до себе увагу один лев: величезний, з могутньою шиєю і розкішною гривою, він час від часу голосно гарчав. Не годований кілька днів звір жадав живої плоті.

І ось до цирку прибули засуджені, яких мали кинути на поталу звірам. Одним із них був раб на ім’я Андрокл, який колись належав консулові. Його вивели на арену, туди ж випустили і лева. Натовп глядачів облизував губи в очікуванні того, що жахливий хижак зробить із беззахисною людиною. Але сталося неймовірне. Коли лев побачив чоловіка здалеку, то чомусь не кинувся на нього, а зупинився, наче блискавкою вдарений. Потім почав наближатися до раба повільно й тихо, ніби впізнав його. Нарешті, лагідно метляючи хвостом, лев підійшов упритул до напівмертвого від страху чоловіка й ніжно облизав йому ноги та руки. Від такої ласки лютого звіра Андрокл трохи прийшов до тями, розплющив очі й поглянув на лева. Було видно, що він упізнав хижака. Обличчя раба осяяла широка усмішка, і він обійняв жахливого царя звірів.