Марк Фалкс - Як керувати рабами

Даючи поради щодо того, як обирати найкращих рабів, як заохочувати їх і коли карати, торкаючись делікатних питань сексу з рабами та нюансів їх звільнення, «Як керувати рабами» пропонує читачам подивитися на світ очима античного римлянина, аби зрозуміти, наскільки інакшою була та далека епоха, як разючо вона відрізнялася від нашої.

Книжку доповнюють захопливі коментарі, що базуються на вивченні найдавніших римських текстів, присвячених питанням рабовласництва.

У своєму макіавеллівському інструктивному посібнику Фалкс (за допомогою іронічного кембриджського класициста Джеррі Тонера) розмірковує над політичними, філософськими та соціальними аспектами буття шляхетних римлян.

Захоплива книжка.

Марк Сидоній Фалкс— римлянин шляхетного походження. Його родина володіла рабами упродовж багатьох поколінь. Відслуживши в римських легіонах і здобувши собі та імперії чималу славу, Марк пішов на спочинок і взявся до управління своїми великими земельними маєтностями. Тепер увесь його час розподіляється між володінням у Кампаньї, африканською провінцією та розкішною віллою на високому пагорбі з краєвидом на Рим. Фалксові погляди та переконання в більшості випадків дуже категоричні й неприйнятні для нас, але він вважає їх єдино правильними.

Щоб зробити свою книжку більш зрозумілою і доступною для тих, хто не належить до числа римлян, він скористався допомогою доктора Джеррі Тонера — провідного науковця й директора відділу класичних студій у Коледжі Черчилля Кембриджського університету, — аби той увів непосвячених читачів у контекст античного Риму та надав відповідні коментарі тим, кого зацікавить ця неоднозначна, якщо не контраверсійна, тема.

Я ніколи раніше не чула про Марка Сидонія Фалкса, проте люди подібного типу мені знайомі. У часи Римської імперії було немало тих, хто володів великою кількістю рабів і навряд чи думав про це погано. Володіння рабами було абсолютно нормальною і природною частиною суспільного устрою. Авжеж, римляни думали про своїх рабів, але в дуже специфічний спосіб: як ними керувати, як їх використати так, аби мати найпривабливіший вигляд перед своїми друзями. А найрозумніші (цілком можливо, що до них належав і Фалкс) часом могли відчувати страх. Їх непокоїло, про що говорять раби у них за спинами і як довго триватиме епоха римського панування. Фалкс чудово знав римське гасло: «Скільки рабів — стільки й ворогів». Знав він і про легендарний випадок, що стався під час правління імператора Нерона, коли римського плутократа було вбито одним із його чотирьохсот рабів. [1] У 61-му році н. е. римського префекта Педанія Секунда вбив один із його рабів. Згідно з законом, після цього всіх його рабів (400 осіб) скарали на горло. (Тут і далі примітки перекладача.) Як ми побачимо далі, це б не дало Фалксові спокійно спати, однак усіх рабів у тому домогосподарстві скарали на смерть.

Мене трохи дивує, наскільки добре порозумілися Фалкс і Тонер. Фалкс — аристократ, а рід Тонера — принаймні він так стверджує — походить із пригнобленого англійською елітою прошарку ірландського селянства (як він каже, «від землі»). Однак те, що вони знайшли спільну мову, незважаючи на політичні розбіжності, як на мене, робить честь їм обом. Звичайно, були й рабовласники, зовсім не схожі на Фалкса: тисячі дрібних торговців і ремісників, що мали по одному чи по двоє рабів. Декотрі з них самі не так давно зробилися вільними і створили сім’ї з колишніми власниками — як чоловіками, так і жінками. Навіть в оточенні Фалкса було кілька рабів-секретарів і особистих помічників, які користувалися його прихильністю й жили краще, ніж бідні вільні римляни, котрі намагалися заробляти на прожиток, поденно працюючи в доках або продаючи дешеві квіти на Римському Форумі. Цікаво, що деякі з вільних римських бідняків вийшли на вулиці й виступили — хоч і безуспішно — проти страти вже згаданих чотирьохсот рабів, що була цілком законною. Однак у своїй праці Фалкс говорить про масове використання рабської праці.