Марк Фалкс - Як керувати рабами

Це завдання є життєво важливим. Людина, яка серйозно займається особистісним розвитком і прагне до влади та багатства, мусить знати все, що тільки може їй у цьому допомогти. Я не перестаю дивуватися, скільки нині людей, наділених владою, уявлення не мають, як поводитися з тими, кому випало щастя їм служити. Натомість у відчайдушному бажанні здобути прихильність тих, чия відданість має бути безумовною, вони підлещуються й догоджають людям найнижчого сорту. Я навіть бачив, як один впливовий політик тепло всміхався жінці, яка працювала на вулиці, бо хотів заручитися її «безцінною підтримкою»! А от знання про те, як поводитися з представниками соціальних низів, здобуте шляхом ретельного вивчення моєї праці, дасть необхідні засоби для досягнення успіху та величі. Моя книжка навчить, як привести челядь і господарство до тієї мети, яка цілком відповідатиме бажанням господаря. Це забезпечить надійну опору для вивищення в суспільстві. Книжка допоможе напрацювати соціальні навички, необхідні для управління тими, хто створює вашу репутацію. Тому будь-який дбайливий господар, який має намір бути головним у власному домі, мусить знайти в собі сили та витратити час, аби простудіювати мою працю, що є витвором одного з найдосвідченіших очільників минулого.

На мою думку, існує ціла наука про те, як бути господарем, і вона доводить, що керувати домогосподарством і тримати в покорі рабів — те саме, що й бути лідером у суспільстві. Немає точної відповіді на питання, чи якості керівника та господаря є вродженими. Деякі греки стверджували, що всі люди різняться між собою за внутрішньою природою. Ті, хто займається фізичною працею, є від природи рабами, і для них самих буде краще, коли вони потраплять під керівництво таких людей, як я, котрі мають природні якості вищого ґатунку. Людина, здатна належати комусь іншому, є природженим рабом — ось чому, стверджують греки, така людина комусь належить. Сама природа, кажуть вони, влаштувала так, що душі й тіла вільних людей відрізняються від тіл і душ рабів. Раби мають дужі тіла, добре пристосовані до фізичної праці, що нею ці люди й мусять займатись. За душевними якостями вони менше здатні розмірковувати та приймати рішення. Зате вільні люди тримають спину прямо і непридатні до виконання фізичної роботи. Натомість їхні душі є здібними до навчання. Вільні люди спроможні брати участь у житті суспільства, політичному чи військовому. Звичайно, природа іноді припускається помилок, і виходить навпаки: раби отримують тіла вільних людей, а у вільних «правильними» виявляються тільки душі, а не тіла. Та в цілому, стверджують греки, природа не схильна помилятися. Вона дбає, щоб кожен отримав здібності, що відповідають його призначенню.

Однак більшість римлян із цим не погоджуються. Вони впевнені, що насильницьке підкорення іншої людської істоти є протиприродним. Дуже багато з нас, римлян, які продовжують керувати великою імперією, походять від рабів, тож смішно було б вірити, ніби раби за своєю природою ні до чого не здатні. Римські мислителі стверджують, що тільки суспільна згода веде до того, що одна людина має іншу за раба. Вони вважають, що між цими двома людьми немає природних відмінностей. Це просто несправедливість, і ґрунтується вона на застосуванні сили. Вони також справедливо відзначають, що чимало рабів виявляло хоробрість і шляхетність у часи великої кризи, а отже, вони зовсім не мають рабської природи. І якщо раби не визначені природою, те саме стосується й господарів. І це варто запам’ятати!

Рим наповнений рабами. Я чув, що десь один із трьох або чотирьох мешканців італійського півострова перебуває в рабстві. Навіть на величезних територіях усієї імперії, населення якої налічує не набагато менше за 60 або 70 мільйонів осіб, мало не кожен восьмий є рабом. Причому на рабів можна натрапити не лише в сільських місцевостях. Рим аж двигтить від різноманітної рабської роботи, і кількість рабів тут не менша, ніж в інших регіонах. У столиці мешкає близько мільйона осіб, і дехто стверджує, що принаймні третина з них є рабами. Хоча подібні оцінки є не більше, ніж припущеннями людей із розвиненою уявою, водночас вони свідчать, наскільки важливий інститут рабовласництва для римського світу. Ми, римляни, потребуємо своїх рабів.

Ви можете запитати, як склалася така ситуація. Якими були переваги використання рабської праці порівняно з працею вільних людей? Дозвольте мені пояснити. У минулому, за часів Республіки, щоразу як римляни завойовували якийсь регіон Італії, вони забирали частину землі собі й заселяли її римськими колоністами. Вони очікували, що ці колонії зробляться гарнізонними містами. Але в результаті воєнних дій лишилося багато покинутої й необробленої землі. Так сталося через те, що її власники або були вбиті, або втекли разом із переможеними арміями. Сенат оголосив, що охочі обробляти цю землю можуть робити це в обмін на 10 % щорічного врожаю зернових культур і 20 % урожаю фруктів. Метою такого рішення було збільшити кількість мешканців Італії, які б своєю працею виробляли більше продовольства для міст, а також воювали на боці Рима у воєнний час.