Марк Фалкс - Як керувати рабами

У кожному разі, спалахи неконтрольованого гніву можуть привести до юридичних ускладнень. Була колись жінка на ім’я Статилія, яка спитала в імператора, чи мусить вона виконувати в заповіті свого покійного чоловіка один із пунктів, написаний, вочевидь, тоді, коли чоловік був дуже лютим на двох рабів. У заповіті зазначалося, що одного з рабів треба посадити на ланцюг і тримати там довічно, а другого — продати за море. Імператор відповів, що її чоловік прожив іще досить довго після того, як висловив свою волю; якби він хотів, то міг би переписати заповіт і викреслити пункти, написані під впливом люті. Тож якщо немає доказів, що господар припинив сердитися на своїх рабів (а вони могли, скажімо, вчинити щось таке, що заслуговувало б на схвалення, аби пом’якшити гнів господаря), то останню волю свого чоловіка жінка мусить виконати. Імператор дав зрозуміти, що достатнім доказом може слугувати тільки письмове свідчення, а не просто усна заява іншого раба.

Були часи, коли імператор усе більше втручався у відносини між господарями і рабами. І це природно, коли очільник держави, покровитель і батько для нас усіх, дає нам рекомендації, як керувати домашніми справами. Кілька імператорів постановили, що раб, який звернувся до богів у храмі або до статуї самого божественного імператора, має право на розгляд його скарги. Це сталося, бо деякі управителі провінцій питали, що робити з рабами, які сховалися біля храмів або статуй імператорів. Імператор заявив, що коли втікати й шукати притулку раба змусила нестерпна жорстокість господаря, то втікача треба продати іншому власнику, а прибутки від його продажу підуть власникові колишньому. Це було розумне рішення: суспільство зацікавлене, щоб люди не використовували свою власність неналежним чином. Хоча влада господаря над рабом має бути абсолютною, власники також прагнуть, щоб людина, яка просить захисту від жорстокості, голоду чи несправедливості, завжди його отримувала.

Колись, у часи Республіки, голова домогосподарства міг карати рабів на свій розсуд, як своїх синів, і навіть страчувати їх. Зараз же подібну владу над життями віддано суддям. Нині господар не може поводитись із рабами жорстоко, якщо не має для цього правових підстав. Дійсно, за законом божественного імператора Антоніна Пія, той, хто вбив власного раба без належної на те причини, має бути покараний так само, як і будь-який громадянин, який убив раба іншого громадянина.

Отже, підіб’ємо підсумки. Ви маєте повне право карати своїх рабів: бити палицею, батогом або нагайкою, заковувати в кайдани та тримати під вартою. Вас не звинуватять у скоєнні злочину, навіть якщо раб випадково помре під час покарання. Але ви будете звинувачені в убивстві, якщо свідомо вбили його палицею чи каменем, завдали смертельної рани, використовуючи ту чи іншу зброю, повісили його, викинули з великої висоти чи отруїли. Проти вас також буде відкрито кримінальне провадження, якщо ви скалічили раба, застосовуючи покарання, що є прерогативою держави. Ідеться про ті інструменти тортур, які я опишу детальніше в наступному розділі.

Проте варто окремо згадати один із різновидів негідної поведінки рабів. Я маю на увазі втечі. Втечі рабів — це надзвичайно поширена проблема, яка рано чи пізно постане перед вами, якщо ви виконуєте обов’язки голови домогосподарства. Таке може статися, навіть якщо ви чесно намагались поводитися зі своїми рабами справедливо та шляхетно, давали їм достатньо їжі, забезпечували їх житлом та одягом і карали тільки тоді, коли вони на це заслуговували. Ви виявите, що ці невдячні створіння скористаються будь-яким натяком на війну чи нестабільність, щоб утекти, сподіваючись, що всі навколо будуть надто зайняті поточними подіями і не помітять їхнього зникнення.

Безперечно, ви будете зацікавлені в поверненні втраченого майна. Рекомендую запропонувати винагороду тому, хто поверне раба, або розклеїти де-небудь на ринку оголошення про втечу й надати якомога повніший опис утікача. Викладіть факти і обов’язково вкажіть на якусь особливу прикмету раба, щоб його можна було легко впізнати. Ось яке оголошення написав свого часу я:

Утік хлопчик на ім ’ я Гермон, вік близько п ’ ятнадцяти років, одягнений у балахон із паском. Полюбляє напускати на себе вигляд поважної людини, багато говорить, голос високий, верескливий. За повернення втікача заплачу триста сестерціїв, за інформацію про місце його перебування — сто сестерціїв. Прохання будь-яку інформацію повідомити представникам влади.