Бувають також ситуації, коли домашній раб, який належить приватній особі, заслуговує на жорстоке покарання. Я маю на увазі перш за все ті випадки, коли раб міг прийти на допомогу своєму господареві, але не зробив цього. Коли пан у небезпеці, раб мусить думати про нього, а не про себе. Так, одна рабиня спала в одній кімнаті з господинею, коли в спальні з’явився бандит. Він пригрозив убити дівчину, якщо вона закричить, і вона мовчала, хоч могла прийти допомогти господині: або затулити її своїм тілом, або голосно кричати, щоб розбудити інших рабів. Ту дівчину було страчено, і це правильно — щоб іншим рабам не спало на думку дбати про себе, коли небезпека загрожує панові.
Сам я, коли справа доходить до покарання моїх рабів, часто вдаюся до послуг сторонніх осіб. Місцевий орган самоуправління пропонує таку послугу — організація хльости за певну плату. Беруть вони небагато: близько чотирьох сестерціїв за одну хльосту, як я пам’ятаю. Їхні люди приходять і встановлюють спеціальний пристрій, до якого прив’язують винного раба, урочисто вивівши його з приміщення, де тримали негідника. Передбачено все, навіть мотузки для прив’язування. Уся ця процедура є корисним попередженням для інших рабів, щоб вони пам’ятали, як слід поводитись, а заодно й вас звільняє від необхідності бруднити руки. У минулому, коли господарям дозволялося страчувати своїх рабів, ці підрядники надавали й послугу розпинання: і хрест привозили, і цвяхи. А якщо були потрібні тортури, у них можна було замовити гарячу смолу. У ті часи більшість господарів катували звинуваченого в серйозному злочині раба за присутності інших і позбавляли його життя, якщо його було визнано винним.
У кожному з моїх сільських маєтків є підземна темниця для покарання рабів, які намагалися втекти. Нагорі в ній кілька щілин, крізь які проходить світло, але рукою до них дістати не можна; годують ув’язнених скупо. Це не зовсім законно в наш час, але я гадаю, корисно мати щось таке, що лякає навіть найупертіших і найбільш норовливих невільників. Або ж я посилаю винуватців працювати на млині — крутити жорна замість мулів. Така тяжка праця дозволяє швидко розібратися з негідниками. Невдовзі на них і глянути буває сумно: одягнені в ганчір’я, голови обстрижені, ноги в кайданах, колір обличчя землистий, усе запорошене борошном. Зважте, я не тримаю їх там довго, оскільки такі умови радше деморалізують, ніж надихають на кращу працю.
Ви ніколи не мусите відчувати провини за те, що застосовуєте покарання. Рабів знищують їхні власні вади, а не жорстокість господаря. До речі, я чув від розумних людей: якщо ви страждаєте від докорів сумління, вдаривши раба — рукою чи будь-яким предметом, — треба плюнути на долоню тієї руки, що завдала удару, і почуття образи у жертви послабиться. Імператор Адріан пішов іще далі: він попросив пробачення в раба після того, як виколов йому око пером. Він спитав, якого відшкодування хоче раб. Але той лише посміливішав і зухвало відповів, що подібні речі вже не належать до влади імператора, адже втрати ока нічим відшкодувати не можна. Це доводить, що коли до рабів ставитися поблажливо, вони скористаються вашою добротою й зробляться зовсім некерованими.
Не пораньте собі руки, коли б’єте раба. Особливо це стосується випадків, коли ви гніваєтесь і шаленієте. Відомо, що дехто пускає в хід не тільки свої кулаки, а й ноги, або ж кидається на раба з ножем, якщо тримає його в руці на ту мить. Я знаю кілька випадків, коли господар пошкодив собі руку, вдаривши раба по зубах. Один мій друг, лікар, дуже гідна людина, наділений таким темпераментом, що постійно дає волю рукам, а інколи й ногам. Та частіше за все рабам дістається від нього шкіряним паском або яким-небудь дерев’яним предметом, що трапився йому під руку. І щоразу він собі то синець поставить, то м’язи розтягне. Тобто страждає саме та людина, яка б не мала постраждати в цій ситуації.
Пам’ятаймо також, що володіння рабами — це можливість для самовдосконалення. Ми вчимося керувати своїми інстинктами. Це ще одна причина, з якої я намагаюся не бити рабів власноруч. Набагато ліпше стримати свій гнів на кілька хвилин і, замість піддатися нищівному та нешляхетному нападові люті, уважно порахувати, на скільки ударів різкою чи батогом заслуговує раб. А потім призначене вами покарання виконає спеціально навчений служник або ж найнята для цього людина.
Зупинившись перед покаранням рабів, ви також маєте змогу підтвердити свою моральну вищість. Зрештою, ми вибачили галлів і бритів за їхній спротив нам, то чому б не продемонструвати такого самого духу прощення перед цими рабами, ще більш нікчемними? Хіба ж ми не здатні виявляти милосердя до нещасного раба, вся провина якого полягає в тому, що він ледачий або язикатий? Якщо це дитина, то її виправданням є вік, а якщо жінка — її стать. Як ми не сердимося на наших зверхників через надто велику повагу до них, так само не повинні сердитися на наших рабів через повагу до себе. Відправити якогось паскудного раба на кілька днів до в’язниці, щоб самому за цей час охолонути, — це не така вже й звитяга.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу