Марк Фалкс - Як керувати рабами

Якщо господар здійснює самогубство, то цей закон не діє, і рабів, які жили із самогубцем під одним дахом, не слід катувати і страчувати. Та якщо господар наклав на себе руки за присутності рабів і вони могли втримати його, але цього не зробили, закон застосовується повною мірою і рабів буде покарано. Якщо ж вони були не в змозі допомогти, то будуть виправдані.

Божественний імператор Адріан уточнив, що закон, безумовно, мусить застосовуватися до тих, хто перебував у тій самій кімнаті, що й убитий. Він також заявив, що ніякого жалю не має бути до тих рабів, які нічого не вдіяли просто через страх бути вбитими, і що раби мусять допомагати своєму панові в будь-якому випадку, хоч би закричати, щоб привернути увагу інших. І все ж таки він визнав: якщо вбивство було скоєне, коли господар перебував у своєму сільському маєтку, де крику можна не почути через великі відстані, то було б дуже несправедливо катувати й карати всіх його рабів. З великої своєї ласки імператор видав указ, згідно з яким достатньо допитати лише тих рабів, які перебували поряд із господарем, коли його було вбито, і які підозрюються у скоєнні вбивства або в тому, що є спільниками вбивці. Якщо ж господар подорожував самотою, цей закон не застосовується. Окрім того, не можуть зазнавати тортур раби та рабині, які не досягли шлюбного віку: їм надається пільга через молодість.

Якщо й можна заперечити проти використання наданих рабами свідчень, то не через те, що їх було отримано під тортурами, — тортури потрібні як інструмент для одержання істини, — а тому, що свідчення надані людьми, переважно нікчемними за своєю суттю. Це, звичайно, стосується випадків, коли раби свідчать проти вільних людей. Навряд чи буде правильним вірити словам раба, а не вільної людини. Окрім того, раби, безперечно, скоюють безліч ганебних вчинків у своєму житті, у той час як вільна людина робить усе можливе, щоб чесно служити державі.

Задля справедливості слід зазначити, що в минулому деякі власники заходили надто далеко, катуючи своїх рабів, щоб примусити їх сказати так звану «правду». Жінка на ім’я Сассія колись намагалася сфабрикувати докази того, що її син Клуенцій убив свого вітчима Оппіанніка. Для цього вона катувала трьох рабів (їх звали Стратон, Аскла та Нікострат), але вони витримали тортури й нічого не сказали. Яка жінка втихомириться, доки не досягне бажаного? Вона продовжувала, застосовуючи все більш і більш досконалі тортури. Свідки вже не могли на це дивитися. Під кінець опустив руки навіть кат. Розлючена Сассія вимагала продовження, але один зі свідків заявив, що такий допит уже спрямований не на те, щоб домогтися істини, а на те, щоб примусити рабів сказати неправду. Інші свідки погодилися з цим, і всі вони залишили залу. Але шалена жінка продовжувала мучити своїх рабів. Зрештою Нікострат помер, а Стратона вона розіп’яла, перед тим вирвавши йому язик, щоб він не міг звинуватити у злочині її саму.

У ті часи Сассія мала повне право катувати своїх рабів, щоб вони допомогли дізнатися правду про те, що сталося. Та вона робила це з такою жорстокістю, якої ніхто не дозволив би нині, коли наші великі імператори вирішили особисто втручатися у відносини між господарем і його рабами. Як ми з’ясували, господарі вже не можуть без вагомої причини вбивати своїх рабів. Раби мають право звернутися до магістрату, а також право на захист від жорстоких власників. До того ж, як я вже казав, вони можуть знайти прихисток біля статуї імператора.

Особливо шокує те, що навіть один із наших імператорів зловживав тортурами для отримання від рабів свідчень, які б допомогли засудити їхніх господарів. Щоразу, як Доміціан хотів поповнити державну скарбницю і власну кишеню, він вибирав для досягнення цієї мети певних дуже й дуже багатих людей. Але, не маючи змоги засудити цих людей за нормами права, він звинувачував їх у державній зраді. Після цього він віддавав на тортури їхніх домашніх рабів (дозвіл власника був йому не потрібен, зважаючи на тяжкість звинувачення), щоб підтвердити так звані факти щодо заколоту власників цих рабів проти імператора. Власне кажучи, найчастіше він не бруднив рук тортурами. Він просто заохочував і підкуповував рабів, щоб вони свідчили проти своїх господарів. Тим самим Доміціан продемонстрував, що за рівнем моральних принципів і чеснот він аж ніяк не був вищим від раба.

Рутинна практика тортур, які застосовувалися до рабів у судочинстві, сучасному читачеві здається нечуваним зловживанням. Та римляни розцінювали таку поведінку як абсолютно нормальну. Раби вважалися надто нікчемними істотами, про моральну стійкість яких не варто було й думати, а покладатися на те, що вони скажуть правду, — і поготів. Тортури застосовували просто як спосіб добути істину, через те їх вважали і доцільними, і такими, що слугують вищий меті — встановленню справедливості. Раби майже не мали законних прав, і це означало, що з ними можна було поводитися дуже жорстоко. Фактично через їхній низький соціальний статус вважалося, що до них необхідно виявляти жорстокість, аби впевнитися, що вони роблять усе правильно і не брешуть.