Марк Фалкс - Як керувати рабами

Звичайно, римляни розуміли, що до свідчень, отриманих під тортурами, треба ставитися з обережністю. Адже раби часто обмовляли себе та інших, аби лише припинити тортури. Але з погляду римлян такі приклади не перекреслювали переваг катування в цілому. Окрім того, римляни не вдавалися до тортур легко і бездумно. Їх застосовували тільки на останніх стадіях кримінального розслідування, коли було вже зрозуміло, що злочин скоєно, але доказів, одержаних з інших джерел, для винесення вироку було недостатньо.

Закони, що стосувалися вбивства рабами своїх господарів, були особливо суворими. Позбавлення життя всіх присутніх під час убивства викликало незручні правові питання, але також зробило рабів зацікавленими у викритті заколотів, що їх могли готувати інші раби в домогосподарстві. Результатом цього суворого закону стало також і те, що раби почали частіше допомагати панові під час будь-якого нападу на нього. У римських джерелах, що дійшли до нас, приклади вбивства господарів зустрічаються дуже рідко. Важко сказати, як слід інтерпретувати цей факт. Можливо, відносини «господар — раб» не були аж такими напруженими, як це прийнято вважати. А може, жорстокі закони досягли успіху в залякуванні рабів, і ті воліли не зачіпати господарів. Може бути й так, що в наших джерелах представлені лише деякі випадки, що мали найбільший розголос, тоді як насправді вбивства рабовласників були більш поширеними, особливо в позаелітних групах.

Рабовласники колись мали право поводитися з рабами як їм заманеться, що передбачало й тортури. Оповідь про Сассію показує, що дехто впадав у крайнощі, хоча цей епізод було зафіксовано саме через його унікальність. Різні імператори обмежували це право, так що пізніше господарі мусили виправдовувати свої дії. Раби також отримали законне право оскаржувати жорстоке поводження з ними. Як і всі інші правові норми імперії, що стосувалися рабів, це право, ймовірно, не слід інтерпретувати як бажання імператорів поліпшити умови життя сервільного населення. Оскільки імператори схилялися до все більш активної та всебічної участі в житті імперії, люди просто чекали від них настанов і в тому, якими мають бути обмеження в ставленні до рабів.

Закони про катування рабів можна знайти в «Дигестах», 48.18. Правові дискусії про формальності та технічні деталі покарання рабів, коли їхнього господаря вбито, див. у «Дигестах», 29.5; про обмеження прав власників на покарання рабів — у «Дигестах», 18.1.42 і Кодексі Феодосія, 9.12.1. Про те, як Авґуст обійшов обмеження на тортури щодо рабів, які дають свідчення проти свого господаря, див. Діон Кассій, 55.5; про катування рабів для одержання свідчень проти їхніх господарів у випадку державної зради — Кодекс Феодосія, 9.6. Історію про коханця, який бажав уберегти від тортур рабиню, що перебувала у спільній власності, взято у Лісія, 4. Розповідь про Сассію можна знайти в промові Цицерона «На захист Авла Клуенція Габіта».

Долею рабові призначено тяжко працювати. Усе його життя — це сумлінна праця, спрямована на те, щоб задовольнити пана. Він мусить уважно ставитися до бажань свого володаря, до бажань і потреб його родичів і друзів. Але життя раба складається не тільки з виснажливо тяжкої праці. У ньому має бути час і для відпочинку та простих розваг. Дозволяти такі розваги — дуже мудро з боку господаря, звичайно, якщо раби виконують усю свою нелегку роботу та пристойно поводяться. Адже задоволений раб у майбутньому краще працюватиме. І навпаки: нужденні раби, змучені злигоднями та стражданнями, завжди намагатимуться ухилитися від будь-якого призначеного їм завдання. Або ж вони будуть постійно тужити та скаржитися на власну долю. Свято сатурналій якраз і є тією нагодою, котра надасть їм добру можливість трохи перепочити та випустити накопичене незадоволення від свого рабського життя.

Святкування сатурналій бере початок із сивої давнини. Це свято є нагадуванням про час, коли бог Сатурн правив світом, — золотий вік рівності. Тоді не існувало соціальної ієрархії, не було ані рабства, ані навіть приватної власності — все було спільним. Свято починається сімнадцятого грудня і триває декілька днів. У давнину вважалося, що відзначати його достатньо й один день, але тепер, у наш розніжений і схильний до неробства вік, часу на сатурналії відводиться більше. В усьому Римі панує піднесення і вирують пристрасті. Загальне святкування починається із жертвопринесення перед храмом Сатурна, звідусіль лунають вигуки: «Io Saturnalia!». [31] «Слава сатурналіям!» Емоції сягають апогею. Люди веселяться, співають легковажних і непристойних пісень; вони роблять це навіть на вулицях та ринкових площах, що в будь-який інший день року для багатої людини вважалося б ганебним і сміховинним, а для бідняка — й узагалі божевіллям. Бенкети їхні нестримні, а танці соромітні. Це гуляння — час розкошів для всіх, а не лише для обраних, у яких щодня сатурналії. Це не просто свято. Це такий час, коли весь світ перевертається з ніг на голову. Те, що зазвичай вважається гарною поведінкою, тепер знецінюється й позбавляється сенсу: сьогодні можна і навіть треба бути непоштивим, безсоромним і п’яним як чіп. У театрах і амфітеатрах ідуть вистави, на вулицях відбувається карнавальна хода, на ринкових площах — комічні видовища. Виїзні артисти, жонглери та заклиначі змій заповнюють Римський Форум. Звідусіль лунають анекдоти про міських чиновників. Натовп висміює все на світі, у тому числі й богів, і навіть глузує з імператора, лихословить і регоче біля його статуї.