Роберт Саттон: Мудакам тут не місце

Кілька років тому я написав книжку про побудову креативних організацій під назвою «Дивні ідеї, що працюють». Дослідивши цю тему, я був уражений тим, як багато успішних лідерів високотехнологічних компаній і творчих організацій штибу рекламних агенцій, дизайнерських фірм і голлівудських кінокомпаній навчилися не зважати на примхи та витребеньки кандидатів на вакансії, нехтувати їхніми соціально неадекватними висловлюваннями, натомість зосереджуючись на їхніх професійних якостях. Уперше я почув цей аргумент від Нолана Бушнелла, засновника «Атарі» — компанії, яка першою досягла шаленого успіху в сфері комп’ютерних ігор. Бушнелл сказав мені, що, хоча маркетологів підбирають за їхньою здатністю до красномовства, коли справа доходить до технарів, він просто розглядає їхні роботи, бо «найкращі інженери часто сковані тілами, не здатними розмовляти». Пізніше я навіть дізнався, що студенти, котрі вивчають кіноіндустрію, приміром в університеті Південної Кароліни, гадають, що «таланти», особливо сценаристи, які поводяться дещо дивно, вважаються більш креативними. Тому ці дотепники свідомо виробляють у собі чудернацькі манери й одягаються ексцентрично, називаючи це «працювати над своєю індивідуальною особливістю».

Факти підтверджують ваш досвід: на робочих місцях багато мудаків

Я не знаю жодного наукового дослідження, що називалося б на зразок «поширеність мудаків у сучасній організації» чи «міжособистісні прийоми мудаків на робочому місці: форми і періодичність». Більшість дослідників надто сановиті, щоб використовувати це непристойне слово в друкованому вигляді. Однак я знаю й інше: усі мої друзі та знайомі розповідали мені, що працювали хоча би з одним мудаком. І коли люди довідуються, що я пишу книгу на цю тему, мені не доводиться просити розповісти історії про цих мерзотників — жертви мудаків самі знаходять мене і розповідають їх одна за одною.

Цей потік мученицьких і водночас цікавих розповідей, можливо, відображає мої особисті ідіосинкразії [4] Ідіосинкразія — підвищена спадкова чутливість організму окремих людей до деяких неспецифічних подразників. Тут ідеться про те, що автора вкрай зачіпають наслідки дій мудаків, про яких він пише. . Гадаю, мене більше, ніж інших людей, ображають прояви неповаги до особистості, особливо у тих випадках, коли це виходить від людей грубих, злостивих чи байдужих, з якими зустрічаєшся на роботі. Крім того, я одружений із юристкою, представницею професії, яку справедливо вважають розплідником владолюбних мудаків. І оскільки давно цікавлюся цією темою, я шукаю інформацію про мерзотників та запам’ятовую її краще, ніж, скажімо, про добрих самарян, відомих спортсменів чи надзвичайно розумних людей.

Існує величезна кількість наукових досліджень, які містять подібні висновки без вживання терміну «мудак». Автори послуговуються такими поняттями, як залякування, міжособистісна агресія, емоційне насильство, жорстокий контроль, самодурство та неввічливість на робочому місці. Ці дослідження демонструють, що багато компаній уражені епідемією «міжособистісних атак», які призводять до того, що люди почуваються заляканими і приниженими, тим більше, що такі атаки часто здійснюються більш впливовими співробітниками і спрямовані на колег, що мають менше влади.

Розгляньмо результати декількох таких наукових робіт:

• Лоралей Кішлі та Карен Джаґатік 2000 року під час проведення дослідження виявили, що 27 % працівників у репрезентативній вибірці 700 жителів штату Мічиґан зазнавали поганого ставлення від колег на роботі, а приблизно кожен шостий повідомляв про постійний психологічний тиск.

• Досліджуючи проблеми агресії та залякування на робочому місці в Міністерстві у справах ветеранів США 2002 року, Лоралей Кішлі та Гоел Нойман поцікавилися у близько 5000 працівників, чи піддаються вони 60 видам «негативного ставлення на робочому місці». Про «постійну ворожість» з боку колег і керівників повідомили 36 % опитаних, що означало «як мінімум один випадок агресивної поведінки принаймні щотижня протягом року». Майже 20 % співробітників із вибірки повідомили, що зазнавали як «помірного», так і «значного» впливу на них від образливої та агресивної поведінки, яка супроводжувалася криком, спалахами гніву, приниженням, ворожими поглядами, бойкотом, злостивими плітками та (у поодиноких випадках) «зіткненням, штовханням, кусанням, копанням ногами, а також іншими нападами як сексуального, так і несексуального характеру».