Роберт Саттон - Мудакам тут не місце

Я написав цю книжку, щоб допомогти людям вибудовувати організації, де таких порядних чоловіків, як Чарлі, заведено наймати і цінувати та, як зауважував Ґраучо Маркс, створювати робочі місця, де час карає усіх хамлюг, або, принаймні, перевиховує таких мерзотників чи позбавляє від них.

Правило«мудакам тут не місце» необхідно застосовувати у кожній організації, адже злостиві люди завдають багато шкоди своїм жертвам і очевидцям, які страждають через ланцюгову реакцію на їхні вчинки, вони шкодять також продуктивності організації та, зрештою, самим собі. Однак найбільш помітним є зло, через яке страждають жертви. Воно, звісно ж, стало основною темою щемних історій, які люди розповіли мені у відповідь на статті про злодіяння мудаків. Серед найбільш тривожних і виразних відгуків був електронний лист від колишнього наукового співробітника Верховного суду США:

Я був об’єктом глузувань усієї організації, яка репрезентувала третю гілку влади, проте в колективі культивувала дух, абсолютно протилежний правилу «мудакам тут не місце». Ваша правда, що не було жодного фізичного насилля, жодних видимих оку травм, якщо не зазирнути глибше і не розібратися в причинах того, чому співробітники мали бліді обличчя і прискорене серцебиття, чому вони частіше почали відвідувати лікарів і купувати ліки, що продаються без рецепту. Проте для тих, хто хоче дізнатися й почути, ці невитравні психологічні шрами як на особистісному рівні, так і в колективі є очевидними. Я пережив це на власному досвіді… Я спостерігав випадки насилля і зазнавав їх на найвищих щаблях влади.

Послухайте жертв і свідків, як цей науковець, що приймав на себе силу удару цих мерзотників. Поговоріть із керівниками, юристами з трудового права, консультантами й корпоративними тренерами, які борються з проблемами «управління мудаками». Почитайте академічні дослідження з такими ключовими словами, як знущання, емоційне насилля, самодурство, домагання, цькування, міжособистісна агресія та погана поведінка на роботі. Погані новини суворі — незліченна кількість фактів про збитки, заподіяні тимчасовими і сертифікованими мудаками, невпинно розростається. Розгляньмо деякі з найгірших прикладів шкоди, заподіяної людям і організаціям.

Шкода, заподіяна жертвам

Шкода, заподіяна злостивими й неприйнятними діями розпусних босів, співробітників і клієнтів, чітко задокументована, так само, як і збитки, завдані жертвам расової та релігійної дискримінації, яких часто бойкотують, принижують чи ігнорують. Та водночас зростає кількість фактів, які свідчать, що мудаки-поборники рівних можливостей можуть завдавати ще більшої шкоди своїм жертвам. Наслідки огидної поведінки мудаків підтверджені численними дослідженнями в США, Європі (особливо у Великій Британії) й останнім часом в Австралії й Азії.

Наприклад, у дослідженні Беннетта Теппера про зловживання владою проаналізовано опитування репрезентативної вибірки із 712 працівників одного міста на Середньому Заході. Теппер виявив, що в більшості працівників були боси, які демонстрували глузливе, принизливе чи ігноруюче ставлення та ображали на зразок «каже мені, що я некомпетентний» і «каже мені, що мої думки й почуття безглузді». Ці принизливі дії змушували людей звільнятися з організацій або ж спричинювали зниження ефективності роботи тих, хто лишився. За півроку було проведено чергове опитування. Виявилося, що через босів, які постійно ображали своїх підлеглих, дехто з працівників доволі швидко звільнився. А в тих, хто все-таки залишився на своїх посадах, задоволення роботою і життям знизилося, а відданість працедавцю зійшла нанівець. І натомість ще гірше: тривога, емоційне вигорання й депресія посилилися. Схожі результати було виявлено в десятках інших досліджень: жертви босів-мерзотників повідомляли про зменшення рівня вдоволеності власною роботою і зниження продуктивності праці, про проблеми з концентрацією на роботі, а також проблеми з психічним і фізичним здоров’ям, зокрема скаржилися на безсоння, тривожність, почуття марності, хронічну втому, дратівливість, гнів і депресію.

Наслідки впливу мудаків украй руйнівні, адже ці негідники висмоктують із людей енергію та самоповагу. Це здебільшого відбувається унаслідок акумульованого впливу купи дрібних «підривних» дій, а не одного чи двох драматичних епізодів. До прикладу, один адміністратор офісу розповів мені, що його начальниця ніколи не підвищує голос, проте він щоразу «потроху вмирає» під час відвідин її кабінету, бо до нього ставляться «як до порожнього місця». Він зауважив, що під час розмови керівниця рідко дивиться йому в очі, а тимчасом роздивляється себе в дзеркало, що висить на стіні за його спиною. Начальниця милується собою, деколи маніриться і чепуриться, а часом підправляє свій одяг і макіяж, а також роздивляється вираз обличчя, щоб вдосконалити відображення, яке бачить у дзеркалі. Саме такі дрібні приниження й спричиняють негативні наслідки у нашому повсякденному житті. Щоправда, історії ефектних публічних образ більш драматичні, тому легше запам’ятовуються.