Роберт Саттон: Мудакам тут не місце

• Дослідження серед медсестринського персоналу продемонстрували, що медсестер принижують особливо сильно і часто. Згідно з опитуванням 130 американських медсестер, опублікованим 1997 року в «Джорнал оф профешнл носинґ» , 90 % із них упродовж того року стали жертвами словесних образ із боку лікарів; у середньому кожна опитувана зазнавала від шести до дванадцяти випадків образливого гніву, ігнорування та зневаги. Те ж саме стосується й опублікованого в «Отропедик носинґ» 2003 року дослідження, в якому брала участь 461 медсестра. Це опитування виявило, що протягом останнього місяця 91 % респондентів зазнали словесних образ, які визначались як жорстоке ставлення, що примусило їх почуватись ображеними, зневаженими та приниженими. Найчастіше ця злостивість ішла від лікарів, щоправда, подібні нападки здійснювали також пацієнти і їхні родичі, колеги-медсестри і безпосередні керівники.

Ще аспірантами університету Мічиґану ми з Деніелом Денісоном якось упродовж тижня вивчали й інтерв’ювали групу медсестер хірургічного відділення. Ми були шоковані тим, як украй грубо та відверто образливо лікарі чоловічої статі поводилися з медперсоналом, здебільшого жінками, до прикладу, хірург, якого ми прозвали «лікар Прутень» опісля того, як побачили, що він переслідує в холі медсестру, намагаючись ущипнути її ззаду. Медсестри, яких ми опитували, з гіркотою нарікали на марність скарг про його дії, оскільки побоювалися, що їх назвуть скандалістками і скажуть, що «він просто жартує». Усе, що медсестри могли вдіяти, — це уникати його, наскільки це було можливо.

Крістін Пірсон і її колеги ґрунтовно вивчали випадки неввічливості на робочому місці, м’якішої форми хамської поведінки, ніж емоційне насилля чи залякування. Опитавши 800 працівників, вони виявили, що 10 % респондентів були свідками щоденної нечемності на роботі, а 20 % ставали безпосередніми об’єктами неввічливості принаймні раз на тиждень. Іще одне дослідження безкультур’я на роботі Пірсон і її колеги провели серед 126 канадських «білих комірців» і виявили, що приблизно 25 % із них були свідками щоденної грубості на робочому місці в тому чи іншому вигляді і 50 % ставали безпосередніми об’єктами неввічливості принаймні раз на тиждень.

Європейські вчені віддають перевагу визначенню « знущання» на противагу « психологічному насиллю» . Шарлотта Рейнер і її колеги проаналізували дослідження на тему знущань на робочому місці у Великобританії, підсумувавши, що 30 % британських працівників стикалися зі «свавільниками» принаймні раз на тиждень. Британське дослідження понад 5000 працівників у приватному та державному секторах виявило, що близько 10 % респондентів зазнавали знущань протягом попередніх шести місяців, а майже 25 % були жертвами й 50 % — свідками знущань упродовж останніх п’яти років. Дослідження, проведені у Великій Британії, засвідчили, що найчастіше залякування на робочому місці характерні для працівників в’язниць, шкіл і поштової служби, проте це явище також доволі поширене в лікарнях (подібно до результатів опитування резидентів-жителів США), що підтверджує дослідження вибірки з 594 лікарів-інтернів: 37 % повідомляли, що зазнавали знущань протягом попереднього року, і 84 % зазначали, що були свідками залякувань їхніх колег-інтернів.

Безліч різних досліджень демонструють, що психологічне насилля і знущання поширені також у багатьох інших країнах, як-от: Австрія, Австралія, Канада, Німеччина, Фінляндія, Франція, Ірландія та Південна Африка. Наприклад, репрезентативна вибірка австралійських працівників виявила, що 35 % респондентів зазнавали вербальних образ принаймні від одного співробітника, а 31 % — принаймні від одного вищого за посадою колеги. Вивчення «злісного висміювання» на репрезентативній вибірці близько 5000 датських працівників показало, що понад 6 % респондентів постійно зазнавали цього виду знущань на робочому місці. Під час «Третього європейського обстеження умов праці», яке базується на особистих інтерв’ю з 21 500 працівниками з країн Європейського Союзу, 9 % респондентів повідомляли про те, що піддавалися постійним залякуванням і знущанням.

Така неввічлива поведінка була характерна здебільшого для вищих керівників і спрямовувалася на їхніх підлеглих (за підрахунками, від 50 % до 80 %), вона мала трохи нижчий рівень прояву серед колег приблизно одного рівня (за підрахунками, від 20 % до 50 %), і грубість, спрямована «знизу вгору», за якої підлеглі проявляли її в ставленні до своїх керівників, з’являлась у менш ніж 1 % випадків.