Роберт Саттон: Мудакам тут не місце

9. Безцеремонне втручання.

10. Лицемірні атаки.

11. Погляди, що виражають огиду та зневагу.

12. Зумисне ігнорування людей.

Той випадок, коли колега прошепотіла мені на вечірці не дуже приємні речі, також дає змогу продемонструвати різницю між тимчасовим мудаком і сертифікованим. Було б несправедливо назвати когось сертифікованим мудаком на підставі лише одного епізоду на зразок цього. У такому випадку ми можемо назвати людину лише тимчасовим мудаком. Отже, я назвав би колегу в моїй історії саме тимчасовим мудаком, і знадобилося б зібрати більше інформації, перш ніж почепити на неї ярлик сертифікованого мудака. Майже всі ми час від часу чинимо як мудаки. Я теж визнаю себе винним у кількох таких злочинах. Одного разу я розлютився на співробітницю, яка, як я вважав (помилково), намагалася відібрати офіс у нашого колективу. Електронною поштою я надіслав їй образливого листа і поставив у копію її боса, інших співробітників кафедри та її підлеглих. Вона сказала мені: «Ти змусив мене плакати». Пізніше я її перепросив. І нехай я не принижую ту саму людину день у день, у цьому випадку я був винний у тому, що вчинив як мерзотник. (Якщо ви ніколи, жодного разу за все життя не поводились як мудак, будь ласка, негайно зв’яжіться зі мною. Я хочу дізнатись, як саме вам вдалося здійснити цей титанічний подвиг).

Набагато складніше кваліфікувати певну особу як сертифікованого мудака: людина мусить демонструвати постійну модель поведінки, мати історію епізодів, які закінчувалися тим, що один за одним «об’єкти» почувалися приниженими, осудженими, ображеними, зневаженими, морально виснаженими, і їхня самооцінка загалом знижувалася. Психологи розрізняють стани (швидкоплинні почуття, думки та дії) і риси (сталі особистісні характеристики), звертаючи увагу на постійність за ознаками місця і часу. Якщо певна особа постійно чинить дії, наслідком яких є безліч жертв, вона заслуговує на те, щоб їй почепили тавро сертифікованого мудака.

Кожен із нас потенційно може чинити як мудак за певних несприятливих умов — під тиском або, особливо, коли на нашому робочому місці заохочується, щоб усі, а надто «найкращі» та «найвпливовіші», діяли саме в такий спосіб. І хоча цей термін варто використовувати з обережністю, деякі люди заслуговують на те, щоб називатися мудаками, тому що вони послідовно злостиві в будь-якому місці й у будь-який час. «Бензопила» Ел Данлеп є беззаперечним кандидатом на це звання. Колишній генеральний директор компанії «Санбім», автор книги «Серйозна розмова», горезвісний Данлеп, знаний словесними обра́зами, якими він закидав своїх підлеглих. Джон Бірн, також один із керівників «Санбім», у книзі «Бензопила» описував Данлепа як «пса, що гавкає на вас годинами… Він лише верещав, бундючно просторікував і скаженів, адже був зарозумілий, войовничий і зневажливий».

Продюсер Скотт Рудін — ще один кандидат на отримання звання мудака. Він відомий як один із найзлісніших босів Голлівуду. За підрахунками « Волл-стрит джорнал», він змінив 250 особистих асистентів протягом 2000–2005 років; у той час, як сам Рудін заявляв, що, за його записами, їх було лише 119 (проте визнав, що не заносив до списку асистентів, які протрималися менше двох тижнів). Його колишні асистенти розповіли «Волл-стрит джорналу», що Рудін щоденно і повсякчас матюкався і гарчав на них. Один із них повідомив, що був звільнений за те, що приніс Рудіну не той кекс на сніданок. Містер Рудін цей випадок пригадати не зміг, однак визнав його «цілком можливим». Онлайн-журнал «Салон» також цитує колишню асистентку, котрій Рудін зателефонував о 6:30 ранку, попросивши нагадати йому надіслати квіти Анжеліці Г’юстон на її день народження. Об 11:00 того ж ранку він викликав асистентку до свого кабінету і заволав: «Ти, гидото! Ти забула нагадати мені купити квіти до дня народження Анжеліки Г’юстон!». Колишня асистентка додала: «І тоді, коли він почав повільно зникати за дверима свого кабінету, що автоматично зачинялися, останнє, що я побачила, — його піднятий догори середній палець. Цим непристойним жестом він дав зрозуміти, що звільняє мене».

Не можна сказати, що така поведінка притаманна лише чоловікам. «Нью-Йорк таймс» писала про Лінду Вачнер, колишню генеральну директорку «Ворнако», яка відома публічними приниженнями своїх підлеглих за невиконання планових показників або лишень за те, що вони «просто були особисто їй неприємні». Кріс Гейн, колишній президент компанії-виробника сорочок «Хетеуей», підрозділу «Ворнако», сказав «Нью-Йорк таймс»: «Якщо ти не виконав план, вона так виганить тебе, що відчуваєш себе зростом по коліно. Це було жахливо». Інші її колишні підлеглі повідомляли, що нападки Вачнер були «радше особистими, а не професійними, і часто-густо містили грубі закиди про стать, расу чи етнічну приналежність».