Роберт Саттон - Мудакам тут не місце

Род Крамер переконує, що ці залякувачі не є справжніми деспотами, бо вони використовують залякування радше стратегічно, а не просто для підвищення самооцінки. Я не погоджуюся з такою думкою. Якщо удвічі більша за вас людина загнала вас у кут, гарчала на вас і робила загрозливі жести, будь-який «експерт» із тих, кого я знаю, охарактеризував би це як знущання, а я би сказав, що ви зіткнулися з мудаком. Незалежно від того, як ви називаєте таких людей, здатність поводитись як деспотичний залякувач чи, принаймні, витримувати шалену атаку хамовитих колег, видається необхідним навиком виживання в багатьох куточках Голлівуду.

Крамер акцентує увагу на силі залякування. Утім, існують також докази того, що злісний мерзотник може досягати успіху й іншим чином: видаватися розумнішим за інших . Кілька років тому Джефф Пфеффер та я бачили в дії такий стиль захоплення влади. Ми саме вивчали велику фінансову установу, де люди, схоже, просувались у кар’єрі, проголошуючи розумні речі, але не виконуючи їх. Спроби відсторонити інших людей від серйозних справ і дискредитувати їхні ідеї, що в «Інтел» могли би назвати «деструктивним протистоянням», було частиною такої собі гри-боротьби за статус у тій фінансовій компанії. Ці атаки часто здійснювали на очах у вищого керівництва, коли молодші менеджери застосовували в’їдливу критику (яка іноді межувала з особистими нападками), щоб зіпхнути своїх жертв вниз із ієрархічної піраміди, а себе просунути нагору.

Ці ганебні статусні ігри можна пояснити дослідженнями ефекту, розкритого Терезою Емебайл із Гарварду в її статті «Видатний, але жорстокий», опублікованій у «Джорнал оф експеріментал псайколоджі». Вона провела низку контрольованих експериментів із рецензіями на книжки. Деякі відгуки були негативні, а інші — схвальні. Емебайл виявила, що негативних і недоброзичливих людей розглядали як менш привабливих, але розумніших, досвідченіших та більш кваліфікованих, ніж ті, хто висловлював ті самі думки добросердніше і прихильніше.

Залякування і підкорення суперників

Як доводить Род Крамер, погрози і залякування можуть використовуватися для завоювання і підтримки позиції на вершині піраміди. Як ті альфа-самці бабуїнів, що кидали грізні погляди, кусали і штовхали одноплемінників-приматів для утримання своїх позицій, про що йшлося в третьому розділі, так само й люди знущаються над іншими, щоб здобути і підтримувати статус. Використання і переваги залякування для завоювання влади над суперниками найбільш очевидні, коли фізичні погрози є звичною практикою. Якщо ви дивилися фільм «Хрещений батько» або «Клан Сопрано», то бачили, як боси й угруповання мафії підтримували своє панування, вдаючись до погроз і насильства. Мій батько на власному досвіді переконався, що це не просто вигадані історії, коли він разом зі своїм діловим партнером намагався увійти в бізнес роздрібної торгівлі через торговельні автомати в Чикаґо на початку 1960-х років. Торговельні автомати з солодощами і сигаретами вони спробували розмістити в боулінгах, ресторанах та інших місцях. На той час торговельні автомати контролювались організованою злочинністю, оскільки отримана готівка генерувала доходи, які було важко відстежувати. Мого батька і його партнера попередили: якщо вони не заберуться з бізнесу, то постраждають. Батько повернувся до своєї попередньої справи — постачання кави. Однак його партнер не підкорився і зухвало стверджував, що не боїться мафії, поки йому не переламали ноги, і він зрозумів, що, зрештою, вийти з бізнесу торговельних автоматів — гарна ідея.

Залякування також є частиною гри в спорті, особливо в футболі, боксі та регбі, де перемога полягає у здобутті фізичної переваги над суперниками. Проте воно також допомагає людям досягнути успіху в тих видах спорту, де фізичне домінування є менш явним, як-от у бейсболі. Видатний аутфілдер Тай Кобб, один зі світочів Галереї слави бейсболу, був, мабуть, найвідомішим із тих, хто досягнув панівного становища шляхом знущань. Ернест Гемінґвей охарактеризував його жорстко, утім справедливо: «Тай Кобб, найвидатніший із усіх бейсболістів і цілковите лайно з-поміж людей». Він грав упродовж 1904–1928 років, за всю спортивну кар’єру здійснивши понад 4000 влучних ударів і досягнувши середнього результату як гравець нападу з коефіцієнтом 0,367. Кобб був знаний тим, що травмував суперників і влаштовував бійки з товаришами по команді, суперниками і практично зі всіма іншими, з ким стикався на ігровому полі та поза ним. Біограф Ел Стамп описав інтерпретацію Коббом правил бейсболу: «Дайте мені розвернутися, інакше отримаєте травму». Стамп розповів, які наслідки таке тлумачення мало для гравця на ім’я Білл Барбо, який намагався перешкодити переміщенню Кобба на другу базу: «Стрімке тіло, випроставши шипи бутс, вдарило Барбо по колінах, відкидаючи його, приголомшеного, назад. Вирваний із його рук м’яч покотився на зовнішнє поле. Кобб захопив базу, і хоча нога Барбо була покалічена, переможну пробіжку зарахували».