В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

Подання органів дізнання чи досудового слідства, а також заява обвинуваченого, його захисника чи законного представника розглядається суддею одноособово в судовому засіданні з обов’язковою участю прокурора. Рішення про застосування або не застосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально, а тому вона викликається в судове засідання і має право давати пояснення. Неявка цієї особи, якщо вона належним чином повідомлена про час і місце розгляду подання (заяви), не зупиняє розгляд справи. Якщо розглядається справа про застосування амністії щодо неповнолітньої особи, в судовому засіданні може брати участь законний представник, неявка якого не зупиняє розгляд справи, якщо суд не визнає його участь обов’язковою (ч. 5 ст. 441 КПК). Права законного представника визначенні у ч. 2 ст. 441 КПК. За наявності належним чином оформлених повноважень в судовому засіданні бере участь захисник. Розгляд подання (заяви) здійснюється в порядку, визначеному ч. 4 ст. 411 КПК. Обвинуваченому роз’яснюються наслідки застосування амністії, зокрема те, що застосування амністії не звільняє його від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, а також те, що в разі застосування амністії в подальшому інші закони про амністію до нього не можуть до нього застосовуватися.

При розгляді подання (заяви) з’ясовуються обставини чи факти, що мають значення для застосування чи не застосування амністії. Суд має перевірити, чи дійсно обвинувачений не заперечує проти застосування амністії. Письмова заява про це додається до справи, а усна – заноситься до протоколу судового засідання. Розгляд справи у відсутності обвинуваченого допускається лише у разі наявності у справі належним чином завіреної письмової заяви про те, що він не заперечує проти застосування амністії. За результатами розгляду справи суд виносить мотивовану постанову з посиленням на відповідні статті Закону. В разі застосування амністії до обвинуваченого кримінальна справа на підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК закривається [90] Там же. .

В розділі “Критичний аналіз законів про амністію”, ми вже давали негативну оцінку ч. 2 ст. 10 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. про те, що у разі якщо особа, кримінальна справа чи матеріали про злочин якої перебувають у провадженні органів дізнання чи досудового слідства, заперечує проти застосування щодо неї амністії, суд приймає рішення після всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи та встановлення вини у вчиненні злочину в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України.

На нашу думку, ч. 2 ст. 10 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. просто невдало була вставлена в аналогічний зміст ст. 10 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та ст. 11 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. Важко розуміти, з точки зору здорового глузду, коли кримінальна справа чи матеріали про злочин перебувають у провадженні органів дізнання чи досудового слідства, а обвинувачений заперечує проти застосування щодо нього амністію, за чиєю ж ініціативою направляється подання (заява) в суд і для чого, оскільки суд ні при яких умовах не може застосувати амністію до обвинуваченого і кримінальну справу (матеріали про злочини) обов’язково треба повернути назад органам дізнання чи досудового слідства для подальшого розслідування справи.

Виникають запитання, у провадженні кого повинна перебувати кримінальна справа, якщо суд тільки під час судового розгляду може всебічно, повно і об’єктивно розглядати справу та встановлювати вину у вчинені злочину, а це можливо тільки тоді, коли кримінальна справа перебуває у провадженні суду?

Про що суд може прийняти рішення, коли обвинувачений заперечує проти застосування щодо нього амністії? Про не застосування щодо нього амністії. А для чого? На нашу думку, якщо особа не дає згоду на застосування щодо нього амністії, органи дізнання, досудового слідства чи суд повинні розслідувати, розглядати кримінальну справу таким чином, будь то цей Закон про амністію і не існує відносно цієї особи.

Таким чином, ч. 2 ст. 10 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. вносила плутанину в порядок звільнення осіб від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію, і на наш погляд, її необхідно виключити з наступних законів про амністію, що було зроблено в ст. 10 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р.

В зв’язку з цим ми не можемо також погодитися з сучасними коментарями КПК, де вказано, що “згідно з ч. 2 ст. 6 КПК амністія не застосовується, якщо проти цього заперечує обвинувачений (наприклад, він не визнає своєї вини у вчинені інкримінованого йому злочину). У такому випадку провадження в справі продовжується у звичайному порядку, справа направляється до суду, який розглядає її і якщо вина підсудного доведена – постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання” [91] Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Вид. п’яте перероб. та доповн. – К.: “Юрисконсульт”, КНТ. – 2008, с. 20. , оскільки, на наш погляд, особа в цьому випадку не може бути звільнена від покарання, так як, якщо особа не давала на досудовому слідстві і не дає згоду в судовому засіданні на застосування щодо неї амністії, то виникає питання, на якій правовій підставі суд звільняє цю особу від покарання? А якщо особа дала згоду у судовому засіданні на застосування щодо неї акта амністії, то чому вона звільняється від покарання, а не від кримінальної відповідальності, оскільки умовою звільнення від покарання, згідно з ч. 2 ст. 6 КПК є те, що обставини про застосування амністії повинні бути виявленні тільки в стадії судового засідання, а не на досудовому слідстві, як приведено у коментарі?