Посібник зі статті 5 Конвенції - Право на свободу та особисту недоторканність

«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:»

1. Проголошуючи «право на свободу», стаття 5 передбачає фізичну свободу людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена волі. Вона не пов'язана зі звичайними обмеженнями свободи пересування, які регулюються статтею 2 Протоколу № 4 ( Creansä v. Romania[ВП] (Креанге проти Румунії), § 92; Engel and Others v. the Netherlands(Енгель та інші проти Нідерландів), § 58).

2. Різниця між обмеженням свободи пересування, котре є достатньо серйозним для того, щоб кваліфікуватись як позбавлення волі згідно зі статтею 5 § 1, та звичайними обмеженнями свободи пересування, які регламентовані статтею 2 Протоколу № 4, полягає у ступені або інтенсивності прояву, а не в характері або сутності ( Guzzardi v. Italy(Гуццарді проти Італії), § 93; Rantsev v. Cyprus and Russia(Ранцев проти Кіпру та Росії), § 314; Stanev v. Bulgaria[ВП] (Станев проти Болгарії), § 115).

3. Позбавлення волі не обмежується класичним випадком тримання під вартою після арешту або засудження, проте може мати багато інших форм ( Guzzardi v. Italy(Гуццарді проти Італії), § 95).

4. Суд не вважає себе зв'язаним правовими висновками національних органів влади щодо того, чи мало місце позбавлення волі та здійснює автономну оцінку обставин справи ( H.L. v. the United Kingdom(Х.Л. проти Сполученого Королівства), § 90; H.M. v. Switzerland(Х.М. проти Швейцарії) §§ 30 та 48; Creangä v. Romania[ВП], (Креанге проти Румунії) [ВП] § 92).

5. Для того, щоб визначити, чи було особу «позбавлено волі» у значенні статті 5, відправною точкою повинна бути її конкретна ситуація, і необхідно враховувати ряд критеріїв таких, як тип, тривалість, наслідки і спосіб реалізації відповідного заходу ( Guzzardi v. Italy(Гуццарді проти Италії), § 92; Medvedyev and Others v. France(Медвєдєв та інші проти Франції) [ВП], § 73; Creangä v. Romania[ВП], (Креанге проти Румунії) § 91).

6. Важливим фактором, який слід брати до уваги, є контекст, в якому цей захід застосовується ( Austin and Others v. the United Kingdom(Остін та інші проти Об’днаного Королівства) [ВП], § 59).

7. Поняття позбавлення волі за змістом статті 5 § 1 містить як об'єктивний елемент поміщення людини у певний обмежений простір на значний період часу, так і додатковий суб'єктивний елемент, який полягає в тому, що людина не давала законної згоди на таке поміщення ( Storck v. Germany(Шторк проти Німеччини), § 74; Stanev v. Bulgaria[ВП], (Станев проти Болгарії), § 117).

8. До відповідних об'єктивних факторів, які мають братись до уваги, відносяться: можливість покинути зону обмеження, рівень нагляду та контролю за переміщенням особи, ступінь ізоляції і наявність соціальних контактів (див., наприклад, Guzzardi v. Italy(Гуццарді проти Італії), § 95; H.M. v. Switzerland(Х.М. проти Швейцарії) § 45; H.L. v. the United Kingdom(Х.Л. проти Сполученого Королівства)§ 91; та Storck v. Germany(Шторк проти Німеччини), § 73).

9. Коли факти вказують на позбавлення волі за змістом статті 5 § 1, відносно короткий термін тримання під вартою не впливає на цей висновок ( Rantsev v. Cyprus and Russia(Ранцев проти Кіпру та Росії), § 317; Iskandarov v. Russia(Іскандаров проти Росії), § 140).

10. Елемент примусу при здійсненні повноважень поліції з обшуку та затримання є свідченням позбавлення волі, незважаючи на короткий термін такого заходу ( Foka v. Turkey(Фока проти Туреччини) § 78; Gillan and Quinton v. the United Kingdom(Джиллан та Квінтон проти Сполученого Королівства), § 57; Shimovolos v. Russia(Шимоволос проти Росії), § 50; та Brega and Others v. Moldova(Брега та інші проти Молдови), § 43).

11. Право на свободу є занадто важливим в демократичному суспільстві, тому людина повинна мати можливість скористуватися захистом, передбаченим Конвенцією, навіть якщо вона, можливо, сама дозволила взяти себе під варту, особливо, якщо ця людина не має дієздатності для того, щоб погодитись або не погодитись із запропонованими діями ( H.L. v. the United Kingdom(Х.Л. проти Сполученого Королівства), § 90; Stanev v. Bulgaria(Станев проти Болгарії) [ВП], § 119).

12. Той факт, що особа є недієздатною, не обов'язково означає, що вона не в змозі розуміти ситуацію і погоджуватися з нею ( Shtukaturov v. Russia(Штукатуров проти Росії), §§ 107-109; Stanev v. Bulgaria(Станев проти Болгарії) [ВП], § 130; D.D. v. Lithuania(Д.Д. проти Литви), § 150).