Посібник зі статті 5 Конвенції: Право на свободу та особисту недоторканність

21. Хоча тлумачення та застосування національного права є в першу чергу прерогативою органів державної влади, особливо судів, ситуація є іншою у випадках, коли недотримання такого законодавства тягне за собою порушення Конвенції. У випадках, коли розглядається питання щодо дотримання статті 5 § 1 Конвенції, Суд повинен здійснювати певні повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства (див., серед інших, Creangä v. Romania(Креанге проти Румунії) [ВП], § 101; Baranowski v. Poland(Барановський проти Польщі) § 50; Benham v. the United Kingdom(Бенхем проти Сполученого Королівства), § 41). При цьому Суд повинен враховувати правову ситуацію, якою вона була у відповідний момент ( Wloch v. Poland(Влох проти Польщі), § 114).

22. У ситуаціях з позбавленням волі особливо важливим є дотримання загального принципу правової визначеності. Таким чином, дуже важливо, щоб умови позбавлення волі були чітко визначені у внутрішньому законодавстві, і щоб сам закон був передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб був дотриманий стандарт «законності», встановлений Конвенцією, який вимагає, щоб всі закони були досить точними, та дозволяли людині (в разі необхідності користуючись порадою) в розумній мірі та за певних обставин передбачити наслідки, які можуть бути результатом конкретних дій (див., серед останніх, Creangä v. Romania(Креанге проти Румунії) § 120; та Medvedyev and Others v. France(Медвєдєв та інші проти Франції), [ВП], § 80).

23. Наприклад, практика тримання особи під вартою на підставі обвинувального висновку без будь-яких конкретних підстав, передбачених національним законодавством або правозастосовною практикою, є порушенням статті 5 § 1 ( Baranowski v. Poland(Барановський проти Польщі), §§ 50-58). Так само, практика автоматичного продовження попереднього ув'язнення без будь-яких законних підстав суперечить статті 5 § 1 ( Svipsta v. Latvia(Свіпста проти Латвії), § 86). З іншого боку, тривале тримання особи під вартою на підставі розпорядження Обвинувальної палати, яке вимагало подальшого слідства, без винесення формальної постанови про взяття під варту не було визнано порушенням цієї статті ( Laumont v. France(Ломон проти Франції), § 50).

24. Положення, які тлумачаться національною владою непослідовним та взаємовиключним чином, так само не відповідають стандарту «якості закону», передбаченому Конвенцією ( Nasrulloyev v. Russia(Насруллоєв проти Росії), § 77; Jecius v. Lithuania(Єчус проти Литви), §§ 53-59). Однак, за відсутності будь-якої правозастосовної практики, компетенція Суду не розповсюджується на тлумачення національного законодавства. Таким чином, він може і не дійти висновку про порушення національними судами процедури, передбаченої законом (див. Wloch v. Poland(Влох проти Польщі), §§ 114-116; Winterwerp v. the Netherlands(Вінтерверп проти Нідерландів), §§ 48-50).

25. Хоча дипломатичні ноти є джерелом міжнародного права, затримання екіпажу на основі таких нот не є законним відповідно до змісту статті 5 § 1 Конвенції, якщо вони не є досить точними і передбачуваними. Зокрема, відсутність конкретного посилання на потенційний арешт та тримання під вартою членів екіпажу є порушенням вимоги правової визначеності та передбачуваності згідно зі статтею 5 § 1 Конвенції ( Medvedyev and Others v. France(Медвєдєв та інші проти Франції) [ВП], §§ 96-100).

26. Слід також відзначити, що будь-яке позбавлення волі має узгоджуватися з метою захисту особи від свавілля (див., серед інших Witold Litwa v. Poland(Вітольд Литва проти Польщі), § 78).

27. Поняття «свавілля» у статті 5 § 1 має більш широке значення, аніж просто недотримання національного законодавства, так що позбавлення волі може бути законним з точки зору внутрішнього права, але все ж свавільним в розумінні Конвенції, порушуючи тим самим її положення ( Creangä v. Romania(Креанге проти Румунії), § 84; A. and Others v. the Unied Kingdom(А. та інші проти Сполученого Королівства) [ВП], § 164; принципи, що стосуються поняття «свавілля», розглядаються у справі Saadi v. the United Kingdom(Сааді проти Сполученого Королівства) [ВП], §§ 68-74).

28. Оперативність, з якою національні суди замінюють наказ про тримання під вартою, строк якого закінчився, або в якому було виявлено юридичний дефект, є ще одним суттєвим аспектом при оцінці того, чи має тримання особи під вартою розглядатися як свавільне ( Mooren v. Germany(Моорен проти Німеччини) [ВП], § 80). Таким чином, Суд вважає, в контексті підпункту (с), що період тривалістю менше місяця між закінченням дії первісного наказу про тримання під вартою та видачею нового, обґрунтованого наказу про тримання під вартою, який слідує за поверненням справи з апеляційного суду до суду нижчої інстанції, не дає підстав вважати тримання заявника під вартою свавільним ( Minjat v. Switzerland(Мінжат проти Швейцарії), §§ 46 та 48). Однак було встановлено, що період часу більше року після повернення справи апеляційним судом до суду нижчої інстанції, протягом якого заявник перебував в стані невизначеності щодо підстав для його попереднього ув’язнення, в поєднанні з відсутністю встановленого строку, протягом якого суд нижчої інстанції повинен переглянути питання його тримання під вартою, дозволяє визнати таке тримання заявника під вартою як свавільне (див. Khudoyorov v. Russia(Худойоров проти Росії), §§ 136-37).