Посібник зі статті 5 Конвенції: Право на свободу та особисту недоторканність

13. Дисциплінарні кроки, введені у в'язниці, які мають вплив на умови тримання під вартою, не можуть розглядатися як позбавлення волі. Такі заходи повинні розглядатися в нормальних умовах як зміни умов законного тримання під вартою та не підпадають під дію статті 5 § 1 Конвенції ( Bollan v. the United Kingdom(Боллан проти Сполученого Королівства) (ріш.)).

14. Питання про застосовність статті 5 виникали в різних обставинах, у тому числі:

- Поміщення осіб у психіатричні або соціальні установи (див. серед інших De Wilde , Ooms and Versyp v. Belgium(Де Вільде, Оомс та Версип проти Бельгії); Nielsen v. Denmark(Нільсен проти Данії); H.M. v. Switzerland(Х.М. проти Швейцарії); H.L. v. the United Kingdom(Х.Л. проти Сполученого Королівства); Storck v. Germany(Шторк проти Німеччини); A. and Others v. Bulgaria(А. та інші проти Болгарії; Stanev v. Bulgaria(Станев проти Болгарії) [ВП]);

- Затримання в транзитних зонах аеропорту ( Amuur v. France(Амуур проти Франції); Shamsa v. Poland(Шамса проти Польщі); Mogos and Others v. Romania(Могос та інші проти Румунії) (ріш ); Mahdid and Haddar v. Austria(Махдид та Хаддар проти Австрії) (ріш.); та Riad and Idiab v. Belgium(Ріад та Ідіаб проти Бельгії);

- Допит у поліцейській дільниці ( I.I. v. Bulgaria(І.І. проти Болгарії); Osypenko v. Ukraine(Осипенко проти України); Salayev v. Azerbaijan(Салаєв проти Азербайджану); Farhad Aliyev v. Azerbaijan(Фарад Алієв проти Азербайджану); та Creangä v. Romania(Креанге проти Румунії) [ВП]);

- Затримання та обшук з боку поліції ( Foka v. Turkey(Фока проти Туреччини), Gillan and Quinton v. the United Kingdom(Джиллан та Квінтон проти Сполученого Королівства) та Shimovolos v. Russia(Шимоволос проти Росії));

- Заходи для контролю натовпу, вжиті поліцією з міркувань громадського порядку ( Austin and Others v. the United Kingdom(Остін та інші проти Сполученого Королівства) [ВП]);

- Домашній арешт ( Mancini v. Italy(Манчіні проти Італії); Lavents v. Latvia(Лавенц проти Латвії); Nikolova v. Bulgaria(Ніколова проти Болгарії) (№ 2); та Dacosta Silva v. Spain(Дакоста Сілва проти Іспанії)).

15. Перше речення статті 5 § 1 встановлює позитивне зобов'язання держави захищати свободу своїх громадян. Отже, держава зобов'язана вживати заходів, що забезпечують ефективний захист вразливих осіб, у тому числі розумні кроки для запобігання позбавлення волі, про яке влада знала або повинна була знати ( Storck v. Germany(Шторк проти Німеччини), § 102).

16. Відповідальність держави має місце, у разі її мовчазної згоди на втрату людиною свободи через приватних осіб чи у випадку неспроможності врегулювати ситуацію ( Riera Blume and Others v. Spain(Ріера Блуме та інші проти Іспанії); Rantsev v. Cyprus and Russia(Ранцев проти Кіпру та Росії), §§ 319-321; Medova v. Russia(Медова проти Росії), §§ 123-125).

17. Основною метою статті 5 є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню волі ( McKay v. The United Kingdom(Маккей проти Сполученого Королівства) [ВП], § 30). Право на свободу та особисту недоторканість має найважливіше значення в «демократичному суспільстві» за змістом Конвенції ( Medvedyev and Others v. France(Медвєдєв та інші проти Франції) [ВП], § 76; Ladent v. Poland(Ладент проти Польщі), № 11036/03, § 45, 18 березня 2008 року).

18. Таким чином, Суд вважає, що невизнане тримання особи під вартою є повним запереченням принципово важливих гарантій, що містяться у статті 5 Конвенції, та являє собою найтяжче порушення цього положення. Відсутність обліку таких даних, як дата, час і місце затримання, ім'я затриманого, причини затримання та ім'я особи, яка провадила це затримання повинні розглядатися як несумісні, зокрема з самою метою статті 5 Конвенції (див. Kurt v. Turkey(Курт проти Туреччини), § 125; Anguelova v. Bulgaria(Ангелова проти Болгарії), § 154), Це також суперечить вимогам законності згідно з Конвенцією ( Anguelova v. Bulgaria(Ангелова проти Болгарії), там само).

19. Для того, щоб відповідати вимогам законності, тримання під вартою повинно здійснюватися «відповідно до процедури, передбаченої законом». Це означає, що тримання під вартою має відповідати матеріальним і процесуальним нормам національного права (чи міжнародного права, коли це доречно, (див. серед інших, Medvedyev and Others v. France(Медвєдєв та інші проти Франції) [ВП], § 79)).

20. Наприклад, суд встановив, що мало місце порушення статті 5, де органи влади не подали заяви про продовження дії наказу про тримання під вартою протягом терміну, встановленого законом ( G.K. v. Poland(Г.К. проти Польщі), § 76). З іншого боку, стверджуване порушення розпорядження щодо способу проведення розслідування певних видів злочинів не позбавило чинності правові підстави для арешту та подальшого тримання під вартою, передбачені національним законодавством ( Talat Tepe v. Turkey(Талат Тепе проти Туреччини), § 62).