Посібник зі статті 5 Конвенції: Право на свободу та особисту недоторканність

41. Поняття «після» означає не тільки те, що ув’язнення повинно відбуватися після винесення обвинувального вироку з точки зору часу: крім того, ув’язнення повинно бути результатом, наслідком засудження, залежати від чи здійснюватися в силу обвинувального вироку ( Van Droogenbroeck v. Belgium(Ван Дрогенбрук проти Бельгії) § 35; Weeks v. the United Kingdom(Уікс проти Сполученого Королівства), § 42; M. v. Germany(М. проти Німеччини), § 88). Іншими словами, повинен існувати достатній причинно-наслідковий зв'язок між засудженням та відповідним позбавленням волі ( Monnell and Morris v. the United Kingdom(Моннел та Морріс проти Сполученого Королівства), § 40; M. v. Germany(М. проти Німеччини), § 87).

42. Проте, з плином часу, причинно-наслідковий зв'язок поступово слабшає та з рештою може бути розірваний за умов, коли рішення про відмову у звільненні та повторне ув’язнення (в тому числі продовження запобіжного (превентивного) ув'язнення) ґрунтувались на підставах, не пов'язаних з цілями законодавчого органу або суду, або на міркуваннях, які була необґрунтованими з огляду на такі цілі. За таких обставин тримання під вартою, яке було законним з початку, перетворилося б на свавільне позбавлення волі, несумісне зі статтею 5 ( Van Droogenbroeck v. Belgium(Ван Дроогенбрук проти Бельгії), § 40; Weeks v. the United Kingdom(Уікс проти Сполученого Королівства), § 49; M. v. Germany(М. проти Німеччини), § 88).

43. Вираз «після винесення обвинувального вироку» не може тлумачитися обмежувально, як такий, що стосується лише остаточного обвинувального вироку, оскільки в такому випадку виключається арешт засуджених осіб, які постали перед судом, перебуваючи на волі. Також не можна не враховувати той факт, що вина особи, яку було взято під варту під час апеляційного чи касаційного провадження, була встановлена в ході судового процесу, який відповідав вимогам статті 6 ( Wemhoff v. Germany(Вемхофф проти Німеччини), § 9).

44. Підпункт (а) статті 5 § 1 застосовується, коли психічно хворі поміщуються в психіатричні заклади після винесення обвинувального вироку ( X. v. the United Kingdom(Х. проти Сполученого Королівства), § 39). Проте, даний підпункт не поширюється на випадки поміщення осіб у такі заклади після винесення виправдального вироку ( Luberti v. Italy(Люберті проти Італії), § 25).

45. Тримання під вартою, в принципі, буде законним, якщо воно здійснюється відповідно до судової постанови. Якщо у подальшому виявляється, що суддя, ухвалюючи постанову, невірно застосував національне право , це не обов'язково ретроспективно вплине на чинність періоду, який особа провела в місці позбавлення свободи. Конвенційні органи у Страсбурзі постійно відмовляються задовольняти скарги, які подаються засудженими в кримінальному порядку особами, коли заявники посилаються на те, що обвинувальні вироки в їхніх справах або призначені міри покарання були визнані національними апеляційними судами такими, що спирались на фактичні або ж правові помилки ( Benham v. the United Kingdom(Бенхем проти Сполученого Королівства), § 42). Проте ув’язнення після засудження є незаконним у разі, якщо воно не має підстав відповідно до внутрішнього права або є свавільним ( Tsirlis andKouloumpas v. Greece(Цирліс та Кулумпас проти Греції), § 62).

«законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, встановленого законом;»

46. Формулювання першої частини статті 5 § 1 (б) передбачає, що заарештована або затримана особа мала можливість виконати припис суду та не зробила цього ( Beiere v. Latvia(Бейере проти Латвії), § 49).

47. Жодну особу не може бути притягнуто до відповідальності за невиконання судового припису, якщо її не було повідомлено про нього (там само, § 50).

48. Національні органи влади повинні встановити справедливу рівновагу між важливістю забезпечення дотримання законного припису суду в демократичному суспільстві та необхідністю поважати право на свободу. Слід враховувати такі фактори як мета припису, можливість його виконання, та строк тримання під вартою. Питання про пропорційність набуває особливого значення в загальній системі обставин ( Gatt v. Malta(Гатт проти Мальти), § 40).

49. Конвенційні інститути мають практику застосування першої частини статті 5 § 1 (б) в справах, що стосуються, наприклад, несплати судового штрафу (див. Airey v. Ireland(Ейрі проти Ірландії), рішення Комісії), відмови у проходженні медичного обстеження, пов'язаного зі станом психічного здоров'я ( X v. Federal Republic of Germany(Х проти ФРН), рішення Комісії від 10 грудня 1975 року), або відмови у здачі аналізу крові за розпорядженням суду ( X. v. Austria(Х. проти Австрії), рішення Комісії), порушення обмежень стосовно місця проживання ( Freda v. Italy(Фреда проти Італії), рішення Комісії), невиконання рішення про передачу дітей одному з батьків ( Paradis v. Germany(Параді проти Німеччини) (ріш.)), невиконання розпоряджень, що мають обов’язкову силу ( Steel and Others v. the United Kingdom(Стіл та інші проти Сполученого Королівства)), порушення умов звільнення під заставу ( Gatt v. Malta(Гатт проти Мальти), див. вище) і поміщення в психіатричну лікарню ( Beiere v. Latvia(Бейере проти Латвії), згадане вище, де рішення про утримання під вартою було визначено, як таке що «не є законним приписом суду»).