В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

В судовій практиці виникають ситуації коли обвинувачений, підсудний чи засуджений дають згоду на застосування щодо нього амністії тільки в частині пред’явленого обвинувачення, а в другій частині обвинувачення, себе винним не признають і вимагають від суду розглядати цю частину обвинувачення в установленому законом порядку і винести в цій частині виправдувальний вирок.

На нашу думку, в цій ситуації можливі два варіанти. В першому випадку обидві частини пред’явленого обвинувачення особа підпадає під дію закону про амністію, а в другому випадку, одна частина обвинувачення підпадає під застосування акту амністії, а друга частина обвинувачення особи – не підпадає під дію закону про амністію.

На наш погляд, в першому випадку суд повинен застосувати амністію до особи в частині пред’явленого обвинувачення, а в другому випадку – суд такого права не має. В першому варіанті, якщо особа має право на застосування щодо нього амністії в повному обсязі пред’явленого обвинувачення, то було би не логічно, щоб вона не мала права на застосування амністії в частині пред’явленого обвинувачення. Крім того, згідно з вимог ч. 2 ст. 21 КПК, суд зобов’язаний надати обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення. При цьому звертаємо увагу суддів на те, що вони не вправі застосувати амністію до особи в повному обсязі, якщо остання не дає згоду на застосування амністії в частині пред’явленого обвинувачення [66] Постановления и определения по уголовным делам Верховного Суда РСФСР (1981-1988). – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 с. .

В другому випадку ситуація зовсім інша. Якщо амністія не може бути застосована до особи в частині пред’явленого обвинувачення, то це означає, що відсутня якась передумова звільнення останньої від кримінальної відповідальності чи покарання.

Г)Четвертою передумовою звільнення від покарання чи пом’якшення покарання на підставі законів про амністію – є відбуття особою певного строку основного покарання встановлених цими законами.

Приклад:Вироком обласного суду від 08.07.1999 р. неповнолітнього М. було засуджено за ч. 3 ст. 140 КК 1960 р. на 3 роки позбавлення волі. Згідно ст. 46-1 КК суд застосував щодо М. відстрочку виконання вироку. На підставі п. “а ст. 1 Закону України “Про амністію” від 24.07.1998 р. від відбування покарання його було звільнено. Верховний Суд України скасував вирок і відзначив, що згідно ст. 1 цього Закону звільняються від покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітні, засуджені за злочини, що є не тяжкими. Стаття 2 цього Закону передбачає можливість звільнення від відбування покарання тих неповнолітніх, які, хоч і засуджені за вчинення тяжких злочинів до позбавлення волі, але на день набрання чинності Законом відбули не менше половини призначеного строку покарання. Із матеріалів справи вбачається, що М. засуджено за злочин, якій згідно зі ст. 7-1 КК 1960 р. належить до категорії тяжких. При цьому не під час попереднього слідства, не в ході судового розгляду справи, він під вартою не перебував отже ніякої частини призначеного покарання не відбував. Таким чином, М. від призначеного йому покарання на п. «а» ст. 1 Закону України “Про амністію” від 24 липня 1998 р. звільнено необґрунтовано [67] Право України. – 2001. – № 1. – С. 141. .

У судовій практиці виникло питання про порядок застосування цієї передумови до так званих одноактних видів покарань (наприклад, до штрафу), які не відбуваються засудженим протягом певного часу? На нашу думку, при вирішенні цього питання необхідно керуватися ч. 1 ст. 26 КВК про те, що засуджений зобов’язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком законної сили. У разі несплати останнім штрафу добровільно протягом цього строку, його стягнення проводиться примусово (ч. 2 ст. 26 КВК). У зв’язку з цим, якщо ця особа сплатила повністю штраф, то це свідчить про те, що вона виконала цю передумову звільнення від покарання чи пом’якшення покарання на підставі закону про амністію, але якщо засуджений не сплатив добровільно штраф, або навіть сплатив тільки його частину , то це означає, що відсутня четверта передумова застосування акта амністії до цієї особи. Крім того, тлумачення статей 2-4 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. свідчить про те що особи в таких випадках підлягають звільненню від так званих строкових покарань і в зв’язку з цим ці покарання відбуваються засудженими, тобто вони тривають у часі, проміжок яких визначається вироком суду. Однак штраф належить до так званих одноактних видів покарань і в зв’язку з цим не відбувається засудженим протягом певного часу.