Між тим є непоодинокі випадки, коли суди помилково відмовляють особам в застосуванні щодо них амністії.
Приклад перший:Районний суд відмовив С. у звільненні від покарання на підставі акта амністії, оскільки той довгий час ухилявся від суду. Вищестоящий суд, змінюючи вирок, відзначив, що цей нормативний акт не передбачає зазначену обставини як таку, що не дозволяє застосувати амністію. Перелік підстав для не застосування амністії є вичерпаним і не жодна судова інстанція не вправі доповняти її на свій розсуд [54] Сборник постановлений пленума и определений Верховного Суда СССР (1971-1979). – М.: «Известия». 1981, с. 228-229.
.
Приклад другий:Постановою районного суду від 28.10.1998 р. К. відмовлено у звільненні від покарання на підставі Закону України “Про амністії” від 24 липня 1998 р., оскільки той після засудження по ст. 106 ч. 1 КК 1960 р. до 1 року позбавлення волі з відстроченням виконання вироку на підставі ст. 46-1 КК 1960 р. строком на 1 рік, продовжує негативно поводитися із сусідами, які вже після ухвалення вироку зверталися в міліцію зі скаргами на нього. Верховний Суд України скасував рішення суду і відзначив, що згідно з п. “ж” ст. 9 названого Закону амністія не поширюється на осіб, які злісно порушують режим під час відбування покарання. Засуджені до позбавлення волі з відстроченням виконання вироку визнаються злісними порушниками режиму тоді, коли до них застосовувалися заходи адміністративного стягнення або дисциплінарного чи громадського впливу за систематичні (не менше трьох разів) порушення громадського порядку або трудової дисципліни. Як вбачається з матеріалів справи, К. за місцем проживання характеризувався негативно, із сусідами ворогував, і вже після ухвалення вироку останні скаржились на нього в міліцію, однак до адміністративної відповідальності у зв’язку з такою поведінкою К. не притягувався [55] Рішення Верховного Суду України. – 2000. – С. 118.
.
Приклад третій:Постановою районного суду від 15.09.2003 р. К. відмовлено у звільненні від покарання на підставі Закону України “Про амністії” від 11 липня 2003 р., оскільки той після засудження по ст. 185 ч. 2 КК до 3 роки позбавлення волі злісно порушувала режим у період відбування покарання. Верховний Суд України скасував рішення суду і відзначив, що суд не навів жодних мотивів на обґрунтування свого висновку про злісне порушення режиму відбування покарання. Із матеріалів справи вбачається, що 02.04.2003 р. К. оголосили догану за те, що в надісланій йому посилці були виявлені гроші в розмірі 20 грн. Відповідно до існуючих на той час нормативних актів, як злісне порушення засудженим вимог режиму, зокрема розумілося виготовлення, зберігання, купівля і розповсюдження заборонених предметів. Проте К. ні одного з цих дій не вчиняв, а тому висновок суду про те, що К. є злісним порушником режиму відбування покарання, не можна визнати обґрунтованим [56] Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 10. – С. 26-27.
.
Аналіз вищевказаних законів про амністію, відносно осіб до яких амністія не застосовується, свідчить про те, що між ними є різниця.
Так, якщо згідно з п. “в” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. амністія не застосовується до осіб яких засуджено згідно з КК України 2001 р. за вчинення тяжкого або особливо тяжкого умисного злочину, які відбули менше половини строку основного покарання, то згідно з п. “в” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. амністія не застосовується до цих осіб, незалежно від того яку частину строку основного покарання вони відбули. Таким чином, дія Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. порівняно з Законом України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., розповсюджується на осіб які відбули половину чи більш половини строку основного покарання за вчинення тяжкого або особливо тяжкого умисного злочину.
Слід визнати, що Закон України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. в порівнянні з попередніми актами про амністію був поширював свої дії на дуже вузький круг осіб. Приведемо лише один приклад. Станом на 4.07.2007 р. з 17000 осіб, які відбували покарання у виді позбавлення волі у Донецькій області під дію цього Закону підпало 143 особи [57] Литвак О., Палійчук О. Кримінопенологічний аналіз амністії та помилування // Право України. – 2008. – № 4. – С. 91.
, тобто аж 0,84 % від всіх засуджених до позбавлення волі.
Читать дальше