В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

Приклад третій:Вироком районного суду від 06.04.2006 р. Н. був засуджений за ст. 191 ч. 1 КК на 1 рік обмеження волі і на підставі п. «б» ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. він був звільнений від відбування покарання. У касаційному скарзі Н ставить питання про скасування судового рішення, оскільки суд безпідставно застосував до нього амністію, оскільки він заперечував проти цього. Верховний Суд України у задоволенні скарги відмовив і вказав, що суд, урахувавши, що Н. є суб’єктом застосування амністії, звільнив його від покарання. Скасування вироку у частині застосування амністії за заявою засудженого, у касаційному порядку не передбачено законом [63] www.nau.kieu.ua № 5-1133км07, 15.03.2007, Ухвала, Верховний Суд України. .

З нашої точки зору, три останні судові рішення не відповідають вимогам ч. ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., в яких вказано, що застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений, підсудний або засуджений заперечує проти цього. Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, дає згоду суду в усній чи письмовій формі з обов’язковим зазначенням цього у протоколі судового засідання.

По перше, тлумачення ст. 9 цього Закону свідчить про те, що позиція особи, щодо якої застосовується амністія, повинна бути активною, тобто від неї має бути ініціатива щодо застосування судом до неї акту амністії, а не навпаки, коли суд за своєю ініціативою сам застосовує відносно цієї особи акт амністії, а вона у зв’язку з цим – промовчала.

По друге, на наш погляд, тлумачення ч. ч. 2, 3 ст. 6 КПК ніяким чином не свідчить про те, що продовження провадження у справі в звичайному порядку обов’язково має закінчитися застосуванням судом, по своєї ініціативі, акту амністії щодо засудженого, незалежно від того, заперечує чи не заперечує він проти застосування щодо нього акту амністії.

Більш складною є ситуація, коли обвинувачений, підсудний, засуджений, не признають себе винним у вчинені злочину, стверджують, що в їх діях відсутній склад злочину, але не проти застосування щодо них акту амністії.

Сам факт не визнання вини, не перешкоджає застосуванню амністії, але, на нашу думку, суди в цих випадках повинні з’ясувати, чи правильно особа розуміє наслідки застосування щодо нього акту амністії, роз’яснити останній, що амністія є тільки звільненням особи від кримінальної відповідальності чи покарання, винних у вчиненні злочину (злочинів) і що в таких випадках вона не звільняє особу від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду. Хоча ч. 2 ст. 9 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. дозволяє особі дати згоду суду на застосування до неї амністії в усній чи письмовій формі з обов’язковим зазначенням цього в протоколі судового засідання, ми в цих випадках рекомендуємо це зробити в письмовій формі, де особа вказує про те, що вона правильно розуміє суть і зміст амністії і ті негативні наслідки, які можуть бути стосовно неї, після застосування акту амністії, однак, не дивлячись на це, вона згодна з тим, щоб до неї суд застосував амністію.

Приклад:Постановою місцевого суду від 25.06.2007 р. кримінальну справу з обвинувачення Д. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, провадженням закрито зі звільненням того від кримінальної відповідальності на підставі п. п. “б”, “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. У касаційній скарзі Д. просить судове рішення скасувати, оскільки йому не були роз’ясненні правові наслідки застосування акту про амністію, а саме те, що звільнення від кримінальної відповідальності не звільняє його від цивільної відповідальності. Верховний Суд України, відмовляючи Д. у задоволенні скарзі відзначив, що наведенні у касаційній скарзі твердження Д. про те, що суд не роз’яснив йому наслідки застосування Закону України “Про амністію”, спростовуються матеріалами справи. Як убачається із протоколу судового засідання, після заявленого Д. клопотання про застосування до нього амністії, суддя відповідно до вимог закону роз’яснив учасникам процесу наслідки застосування цього Закону і Д. підтримав своє клопотання [64] www.nau.kieu.ua № 5-193к08, 22.01.2008, Ухвала, Верховний Суд України. .

Формальний підхід суддів до цих питань, може привести до помилок.

Приклад:Ухвалою місцевого суду від 10.09.1987 р. кримінальна справа щодо Ф. була закрита на підставі ст. 6 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 18.06.1987 р. “Про амністію в зв’язку з 70-річчям Великої Жовтневої революції”. Із матеріалів справи вбачається, що Ф. в судовому засіданні подала заяву про застосування щодо неї амністії, але одночасно заявила, що за пред’явленим обвинуваченням винною себе не визнає. Після того, як суд закрив справу відносно неї, вона у скаргах до обласного та Верховного судів України, стверджувала, що дала згоду на закриття справи на підставі акту амністії, не будучи проінформованою про наслідки застосування амністії, її вина за пред’явленим обвинуваченням (шахрайство майна на суму 54000 крб.) у встановленому законом порядку не доведена. Президія обласного суду, скасовуючи судове рішення, в своїй постанові вказала, що вищевказане дає підстави дійти висновку про те, що закриття кримінальної справи щодо Ф. було здійснено всупереч її волі [65] Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 262-263. .