Посібник зі статті 5 Конвенції - Право на свободу та особисту недоторканність

195. Якщо процедура перегляду передбачала проходження двох рівнів юрисдикції, для визначення, чи було дотримано вимоги «невідкладності», має бути проведена загальна оцінка ( Hutchison Reid v. the United Kingdom(Хатчисон Рейд проти Сполученого Королівства), § 78; Navarra v. France(Наварра проти Франції), § 28).

196. Термін «без зволікань» неможливо визначити абстрактно. Так само, як і поняття «розумного строку», передбачене положеннями статей 5 § 3 та 6 § 1, він визначається у світлі обставин кожної конкретної справи ( R.M.D. v. Switzerland(Р.М.Д. проти Швейцарії), § 42).

197. При оцінці невідкладності судового розгляду, що вимагається § 4 статті 5, мають бути взяті до уваги фактори схожі на ті, які стосуються вимоги проведення судового розгляду в межах розумного строку згідно зі статями 5 § 3 та 6 § 1 Конвенції: наприклад, ретельність відповідних органів влади, будь-яка затримка з вини ув’язненого чи інші фактори, що спричинили затримку, але держава не несе відповідальність ( Mooren v. Germany(Моорен проти Німеччини) [ВП], § 106; Kolompar v. Belgium(Коломпар проти Бельгії), § 42).

198. Тоді як у справах, передбачених § 1 статті 6, фактично діє золоте правило: одна інстанція - один рік, положення § 4 статті 5 вимагають особливої терміновості, оскільки вони стосуються питання свободи, ( Panchenko v. Russia(Панченко проти Росії), § 117). Якщо йдеться про свободу особистості, Суд додержується жорстких стандартів стосовно дотримання державою вимоги невідкладності судового перегляду законності тримання під вартою (див. наприклад, Kadem v. Malta(Кадем проти Мальти), §§ 44-45, де Суд розцінив період у сімнадцять днів для розгляду питання щодо законності тримання під вартою як такий, що перевищує розумний строк, а також Mamedova v. Russia(Мамедова проти Росії), § 96, де строк розгляду апеляції, який тривав, зокрема, двадцять шість днів, був визнаний таким, що порушує вимогу “невідкладності”).

199. Коли розгляд вимагає вирішення комплексних питань - таких, як медичний стан ув’язненого - це також береться до уваги при оцінці «розумності» строку відповідно до §4 статті 5. Однак навіть у випадку складних справ, існують фактори, що вимагають від органів державної влади прискореного розгляду законності тримання під вартою, в тому числі презумпція невинуватості у випадку попереднього ув’язнення ( Frasik v. Poland(Фрасік проти Польщі) § 63; Jablonski v. Poland(Яблонськи проти Польщі), §§ 91-93) .

200. Попереднє ув’язнення у кримінальних справах вимагає коротких проміжків часу між відповідними перевірками ( Bezicheri v. Italy(Безичері проти Італії), § 21).

201. Якщо очевидно, що період часу до прийняття рішення несумісний з поняттям «невідкладності», Суд пропонує державі пояснити причини затримки або вказати на виключні обставини, які б його виправдовували ( Musial v. Poland(Мусіал проти Польщі) [ВП], § 44; Koendjbiharie v. the Netherlands(Кенджбихарі проти Нідерландів), § 29).

202. Ані надмірне робоче навантаження, ані відпустка не можуть виправдати період бездіяльності судових органів ( E. v. Norway(Е. проти Норвегії) § 66 Bezicheri v. Italy, (Безикері проти Італії), § 25).

«Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.»

203. Право на компенсацію, закріплене у § 5, передбачає, що або органом державної влади або Судом було встановлено порушення одного з попередніх положень статті 5 (див, серед багатьох інших, N.C. v. Italy(Н.С. проти Італії) [ВП], § 49; Pantea v. Romania(Пантеа проти Румунії), § 262; Vachev v. Bulgaria(Вачев проти Болгарії), § 78).

204. Якщо орган державної влади не виявив прямо або по суті порушення одного з попередніх положень статті 5, сам Суд має встановити наявність такого порушення для застосування § 5 статті 5 (див., наприклад, Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine(Нечипорук и Йонкало проти України) §§ 227 и 229; Yankov v. Bulgaria(Янков проти Болгарії), §§ 190-193).

205. Застосовність § 5 статті 5 не залежить від факту визнання порушення органом державної влади чи від доказу того, що, якби не це порушення, особу було б звільнено ( Blackstock v. the United Kingdom(Блексток проти Сполученого Королівства), § 51; Waite v. the United Kingdom(Уейт проти Сполученого Королівства), § 73). Арешт або тримання під вартою можуть відповідати нормам національного законодавства, але при цьому порушувати приписи статті 5, що робить можливим застосування § 5 статті 5 ( Harkmann v. Estonia(Харкман проти Естонії), § 50).