Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Бажання вживати коротші форми слід схвалювати. Але той, хто скорочує довгі форми, має перевірити, чи задовга форма не була свого часу засвоєна помилково, відтрутивши на задній план коротшого конкурента. Це поможе розібратися чи нове слово “велосипед” чи ні. Пише рецензент: “Ув ідеалі мав би… витворитися… текст, який досьогочасіснує лише фрагментарно”. Новотвір досьогочасвиглядає коротшим від виразу до сього часу,досить поширеного в різних мовних стилях. Але “копнувши” глибше, побачимо, що ідіома до сього часу– це невиправдана заміна коротшої лексичної одиниці досі,зігнорованої в наслідок калькування “всесоюзної” форми до сего времени.Слово досіякраз і є скороченням звороту до сього часу.“Російсько-український словник” (РУС) за редакцією А. Кримського, перекладаючи вираз до сего времени,на перше місце ставить досі.Отже, найкраща заміна виразу до сього часу– слово досі.Тоді цитований текст виглядатиме так “Ув ідеалі мав би… витворитися… текст, який досііснує лише фрагментарно”.

“Біографію” подібну до “біографії” новотвору досьогочас має і новотвір неоднораз. Він коротший від слова неодноразово, яке поширилось у нас під впливом імперсько-канцелярського слова неоднократно, тоді коли ми мали й маємо гранично коротку, форму нераз (не раз), яка коротша від форми неодноразово. Заковика тут у тому, що соловецький “академічний” правопис не визнав слова нераз за окреме слово, яким воно справді є, а узаконив написання не раз. Це написання і збиває мовців з пантелику, бож слово неодноразово – цілком окреме слово, і заміну йому мовці шукають також серед окремих слів, а пара слів не раз не потрапляє до їхнього поля зору. РУС же Кримського, хоч і пише не раз роздільно, саме це слово ставить на перше місце, перекладаючи російське неоднократно. Нераз – це і є ідеальний синонім до слова неодноразово.

Редактору від Бога ці приклади стануть у пригоді при зустрічах з “велосипедами”. Хай щастить!

Синонімічне багатство нашої мови дозволяє майстрам пера якнайобразніше відтворювати події на папері. Синоніми часом уточнюють епізод, описуваний автором: вживши, де треба слово дощ,а де – злива,письменник викликає в уяві читача різні картини. Іноді синоніми пожвавлюють оповідь своєю свіжістю – своєю відмінністю від заяложених штампів: коли ми, замість досить затертого, а також “здертого” звороту “Н. нерозуміюче кліпає очима”,прочитаємо в тексті “Н. баранкувато кліпає очима”,образність звороту підсилить імовірність написаного. Якщо ж автор з якоїсь причини нехтує “синонімічну карту” у своїй мові, підкутий на всі чотири Редактор має прийти йому на поміч. Іншими словами, редактор має лікувати авторову синонімічну недостатність, тобто там, де цього потребує художня доцільність заміняти зачовгані лексичні одиниці свіжими.

Зворот не залишається нічого іншоговживано сьогодні в усіх мовних стилях і майже усіма, хто береться за перо. Тому варто час-до-часу вживати його занедбаного попередника нема іншої ради.Пише автор: “Командирам не залишалось нічого,як дозволити йому ходити у своєму взутті”. Цей пасаж може виглядати й так: “Командири не мали іншої ради,як дозволити йому ходити у своєму взутті”.

Пише радянський класик: “Її навертали на заманливустежку – в балет”. Тут можна було б ужити замість слова заманливий– його дещо старший відповідник спокусливий.Чому? Бо останнім часом форма заманливийстає найчастіше вживаним епітетом у найрізноманітніших текстах: заманливапропозиція, заманливаподорож, заманливіперспективи тощо; а тому для підтримання художньої рівноваги написаного, часом варто вжити слово спокусливий,узявши до уваги той факт, що заманливий– це копія російського слова заманчивий.А поширення у нашій мові копій з іншої мови – це не що, а шовковий лінгвоцид нашої мовної стихії.

Поширення у сьогоднішніх текстах слів зіштовхнутий зіштовхнутися (1)майже у 90 % випадків вимагає заміни їх на зіткнутий зіткнутися(2). Популярність лексичних одиниць (1) пояснюється їх конвертуванням з російських слів столкнутьі столкнуться,а також рекомендаціями видаваних в СССР російсько-українських словників (РУСів), охрещених читачами російсько-російським. Українська ж мовна стихія, зафіксована у творах класиків, не знала лексики (1), а користувалась лексикою (2). Словник Б. Грінченка форм (1) взагалі не фіксує. Ясна річ, що розвиток мови міг викликати появу форм (1), але заступати форми (2) вони можуть лише в певних межах. Наприклад, ми часом зіштовхуємо щось із місця,хоч можемо і зіпхнути.Що ж до цілого ряду інших ситуацій, то лексика (2) – органічно українська і заміна її на лексику (1) унезграбнює нашу мову. Наприклад, ідіому зіткнутися лице-в-лицедуже нелегко вимовити зіштовхнутися лице-в-лице.Правда, так можна написати, але у Редактора від українського Бога такий зворот не пройде. А написане у статті публіциста “бажання зіштовхнути лобамиукраїнців” під рукою Редактора обернеться на “бажання зіткнути лобамиукраїнців”.