Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Пише радянський класик “Десятки разів [Синявін] бував в Узгені й не міг відмовити собі віддати данину повагицьому свідкові древніх віків”. Виникає питання, навіщо така закрутистість у стилі: віддати данину поваги?Чи такий вишуканий стиль конче потрібен тут? Хіба не можна висловитись простіше? Простота ж – сестра геніяльности. Крім того, автор задекларував себе українським письменником, то нащо ж вдаватися до калькування іншомовних стилів? Нема сумніву, що, вживши наведену кальку, автор “відштовхувався” від російської ідіоми отдать дань уважения кому. Що ж, мова має розвиватися і навіть запозичувати лексику з інших мов. Але таке запозичення повинно одягатися в українські шати, тоді це буде творче збагачення рідної мови. Класик же пішов за порадою до словників. Російської ідіоми отдать дань уважениянаявні на той час РУСи (та зрештою і теперішні) не перекладали (і не перекладають). У словниках перекладено лише пару отдать даньяк віддати належне.Але сказати “віддати належне повазіцьому свідкові древніх віків” класикові здалося неприйнятним. Вираз не звучав. Тоді класик пішов іншим шляхом – переклав кожне слово російського звороту на нашу мову відповідно до тенденції словників УССР. Вийшло: віддати данину поваги.Він знехтував той факт, що російська пара отдать даньбула коротка і легкомовна, а пара віддати данину,ставши довшою, почувала себе в нашій мовній стихії чужорідним тілом. Словники виявилися не на висоті, не відбивши факту, що ми маємо свого власного відповідника звороту отдать дань уважения,а саме засвідчити повагу кому. Отже, словники, не переклавши такої місткої ідіоми, і справді підвели нашого автора під манастир. Насичення художнього твору кальками не сприяє самобутньому стилю письменника, і тому їх треба по змозі уникати. Гляньмо ж, як буде “працювати” питома українська ідіома в тексті класика: “Десятки разів [Синявін] бував в Узгені й не міг відмовити собі засвідчити повагуцьому свідкові древніх віків”. Думку передано своїми засобами не гірше від позичених.

Останнім часом чимраз частіше фігурує в літературних текстах вираз дивним чином,утворений за аналогією з цілим рядом рекомендованих словниками зворотів: головним чином, таким чином, першим чином, яким чином.Звороти ці, безперечно, виникли в нашій мові під впливом російських ідіом главным образом, выгодным образом, решительным образом, естественным образом.Проте українська мовна стихія більшість лексичних одиниць цієї серії висловлювала не стандартно, а відповідно до своєї традиції. Наприклад, російську пару решительным образомми передавали просто словом рішуче,а пара удивительным образому нас звучала дивним дивомабо й просто дивом(чого, на жаль, РУСи не фіксують). Нас, отже, цілком задовольняло твердження “Ці лінії дивомне перетинаються”. Та під впливом уніфікації (тобто – глобалізації) ми починаємо говорити “Ці лінії дивним чиномне перетинаються”. Глобалізація наступає.

Що ж виходить?

Глобалізаційні процеси сягають мовної стихії, і це породжує низку питань, над якими варто поміркувати:

Як має ставитись до глобалізації письменник, а також і редактор?

Що змушує цілу низку прогресивних організацій боротися з глобалізацією? Яку позицію щодо цієї боротьби має зайняти письменник (і редактор)?

Попередня бесіда розглянула один погляд на словники (№ 1). Розгляньмо тепер другий погляд (№ 2).

Неповний переклад словниками іншомовних лексичних одиниць змушує деяких працівників пера не покладатися на словники, а робити переклад самотужки. Такий вибір письменника, кажучи образно, має два “кінці”:

1. Автор дуже добре володіє мовами і блискуче дає собі раду з перекладами.

2. Переклади автора далеко не досконалі.

Спробуймо заглянути у цей другий “кінець”.

Коли автор, обравши цей “кінець”, не зможе бути на висоті, він нашкодить сам собі, бо текст, насичений неоковирностями зробить ведмежу послугу його стилю, а заразом і йому як письменнику. У дальшому тексті ітиметься про авторські переклади з інших мов, а саме з російської мови.