Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Читаю в гумористичному тексті: “До чогоу нас кримінальна країна! Поки я грабував банк, у мене вкрали авто”. Безперечно, що пару до чоговжито автором як переклад пари до чего,дуже поширеної в росіян:

Вдавшися до іншомовного звороту, гуморист знехтував наявні словники, де у гнізді чтовираз до чегоперекладено як якабо який: “до чегоон испугался!” передано як “яквін злякався!”, а “до чегохолодный” – “якийхолодний!”. Переклад, треба визнати, неповний. Насправді, щоб по-нашому повністю відтворити емоційність російських виразів, треба сказати “страх, яквін злякався!” і “страх, якийхолодний!”. До перекладу у словнику треба додати словечко страх.Тоді розповідь гумориста виглядатиме так: “Страх, якав нас кримінальна країна! Поки я грабував банк, у мене вкрали авто”.

У деяких текстах замість словечка страхдоцільно вжити слово Господи!або Боже!.Тоді уривок з вищенаведеної пісні перекладеться так:

Пише ще один гуморист “Отой, який з екрану телевізора не втомлюєтьсярозповідати про себе як про велике цабе”. Тут без вагань можна твердити, що пару не втомлюєтьсяавтор запозичив з мови сусідів, бо в нашій мові такої пари не зафіксовано. Російська ж мова знає пару не устаетабо не уставая,яку словники перекладають як невтомно, без утоми, безустанно, без упинутощо. Очевидно, що наш гуморист до словників не заглядав, а просто “здер” кальку зіншої мови. Усякий потяг до незалежности у творчості, безперечно, вартий похвальби, але коли вже унезалежнюватись від словників, то треба показати себе не “живодером”, а добрим знавцем рідної мови. Бо наша мова має якнайвідповіднішого відповідника до російської ідіоми не уставая / не устает. Іцей відповідник зовсім не довге слово, а навпаки – коротке. Згадаймо хрестоматійне:

Словечко знай і є те, чого недобачив наш автор. Його текст з цим слівцем матиме такий вигляд: “Отой, який з екрану телевізора, знай, розповідає про себе як про велике цабе”. І коротше, і краще, і таки по-нашому.

Переклади безкебетних сам-собі-перекладачів понадусім ще й свідчать про “творчу лабораторію” цієї автури: замість бути самостійними мовотворцями (а письменник мусить бути мовотворцем), вони паразитують на іншій мові, тобто те, що вони пропонують – це товар з других рук або, як вони самі полюбляють висловлюватися, – “секенд-генд” (в їхньому арго “секонд-хенд”).

Щоб нікого не ображати, не цитую авторів, яким до смаку слова неуникний, неуникно (А). Що це за форми?

Не треба бути доктором філології, щоб зрозуміти, що форми ці – живцем здерті копії з “братніх” слів неизбежный, неизбежно, перекладаних у словниках на нашу мову як неминучий та неминуче. І це єдино правильний на сьогодні переклад. Жоден український словник, і то виданий у СССР(!) не фіксує форм (А).

Тепер зацитую автора з правильним українським слововжитком, а тоді перекладу цей вжиток на форму “з-других-рук”, щоб показати усю карикатурність останньої: “Неминуче й невблаганне ходило вже близько біля княжича Святослава…” (С. Скляренко). А ось переробка цього пасажу відповідно до смаків неуникнолюбів : “Неуникне і невблаганне ходило вже близько біля княжича Святослава…”.

Поклавши руку на серце, скажіть, який варіянт кращий?

Російський вираз нет-нет да и… – безперечний українізм. Вираз нема-нема та й… зафіксовано у творах Шевченка: “…мене, спасибі, люди добрі книгами не забувають. Нема, нема та й пришле хто-небудь… ”. Це написано із заслання, тобто до 1859 року. “Толковый словарь живого великорусского язика” В. Даля (1880) ідіоми нет-нет да и… не фіксує. Першу появу цієї ідіоми в російській літературі засвідчено у творі Ґаршина (1855-1888) “Из воспоминаний рядового Иванова”, написаного 1883 року. Нема слова, що в тодішніх літературних колах Росії мали місце українські впливи на російську мову: був цілий ряд двомовних або пов’язаних з Україною письменників – Мордовець, Стороженко, Данилевський, Старицький, – перекладалися твори Марка Вовчка, Шевченка. І така образно-емоційна ідіома, як нема, нема та й… перекочувала до російської мови у формі нет-нет, да и… Отже, самоперекладена форма ні-ні та й – це переклад з перекладу, який зайвий раз підтверджує думку, що заки хтось має перекладати самотужки з іншої мови, хай не полінується глянути у словник.