Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Словники недосконалі – це факт, але ніколи не шкодить перед самоперекладом удатись до словника, часом і словник може стати у пригоді, і не допустить “перевертнів” на взір ні-ні та й…

Уявімо, що новачок-літератор пише есей чи оповідання за наперед заданими параметрами: не довше трьох сторінок машинопису. Таку умову поставило журі конкурсу, де наш початківець має надію здобути премію. Попередній варіянт вийшов у конкурсанта аж на чотирьох аркушах. Почав правити, викинув усе зайве: повтори, недоречні місця тощо. Вийшло три сторінки і два рядки на четвертій. Ці два рядки треба “підтягнути”, а викидати вже нема чого. Що його й робити? Один вихід: замінити довгі словоформи на коротші, а саме: книжкову крамницю– на книгарню, багатоколірний– на барвистий, співпадіння– на збіг, стягувати– на стягати, розповсюджений– на поширений, продовгуватий– на довгастий, з дитинства– на змалку, знаменитість– на світило,і мети досягнуто! Абзаци, що мали “хвостики” – по два-три слова в останніх рядках, “підтягли” ці хвости, і праця уклалася у три аркуші машинопису.

Хто пише, має широчезний вибір лексичних форм. Уміти стисло викласти свої думки – це і є запорука творчого успіху. Успіх цей не є дар з неба, а наслідок праці. І тут Редактор може розкрити свої мовні потенції.

Шукач пригод пише приблизно таке: “Життя з пригодами – як би не було важкоїх долати – дарує мені насолоду”. Лексеми як би не, коли б не, хто б не, скільки б нетощо поширено у нас під впливом книжної освіти, а ми маємо свої некнижні форми хай як, хай коли, хай хто, хай скільки.Наприклад, думку “Яка б не була завтра погода– рушаймо” можна висловити так “Хай яка завтра погода– рушаймо”. У той же спосіб слова любителя пригод скоротяться так: “Життя з пригодами – хай як важкоїх долати – дарує мені насолоду”.

“Приходьте до мене, – закликає гуморист своїх знайомих – я маю такий апарат – закачаєтесь!”.Усі ми знаємо: гумор – штука серйозна. Але стислість не шкодить і гумору. Що стисліше гумористична розповідь, то влучніше вона ціляє “в десятку”. Слово закачаєтесьужито тут для комічного ефекту. Ефекту досягнуто – нема слова – але яким коштом? Автор запозичив у сусідів довжезну форму, коли ми маємо свою коротшу. Редактора бракує цьому автору! Ще й добре підкутого! Та на жаль, цей автор – сам редактор. Сам п’ю, сам гуляю. А шкода, бо Редактор “закачав” би слова гумориста по-іншому: “Приходьте до мене, я маю такий апарат – умреш!”.

Любов до іноземних слів часом шкодить стислості викладу. Щоб не стати жертвою іноземної довгомовности, не забуваймо, що майже всі позичені слова мають у нашій мові своїх “близнюків”, і то часом коротших від заморян. Візьмім слово кваліфікований.Дехто скаже: “То й як його замінити? Не маємо ж ми слів кваліфікуватий кваліфікація.Не викаблучуймось і терпімо заброд”. Те, що без позичок не обходиться ні одна мова, доводити не треба. Часом же, коли є можливість замінити над міру довгого іноземця, а автору треба підігнати текст під певний параметр, тоді нема чого молитися на чужака, краще дати йому по шапці. Має поширення в нашій мові слово підкутий.А походить воно з виразу підкутий на всі чотири,попервах ужитого до коня, а потім перенесеного і на людей. Пише радянський класик: …читаю, вчусь…. Одним словом, підковуюсь на всі чотири”.Засвічені слова в устах сучасника обернулися б на здобуваю кваліфікацію.Коні тепер не в моді ні підкуті, ні непідкуті. Аж це не боронить нам вживати “кінську” лексику. У наш електронний вік ми досить часто чуємо “Дарованому коневі в зуби не дивляться” або “Кінь на чотирьох ногах, і той спотикається”. Тільки не зрозумійте мене, що я закликаю замість слова кваліфікаціяказати підкутість-на-всі-чотири.Боронь Боже! Але часом у тексті, де йдеться про кваліфікованого майстра,варто заради стисло- й легкомовности називати його підкутим майстром.

Пише молодий критик “…шкода людини, яка змушена щось… вигадувати, аби лишеньтриматися на плаву…”. Чи не є тут частка лишеньпаразитом? Таж слово абив українській мові – не в київському койне – саме і має значення щоб тількиабо щоб лише.Згадаймо приказку “Хоч гірше, абиінше”. Абитут – як і в питомій нашій мові – якраз і значить щоб тільки.Але через надмірне, а часом виключне вживання сполучника абиу значенні щоб,питоме значення слова абипочинає стиратися з пам’яті носіїв київського койне, і вони для передачі значення аби (Абидень до вечора. Словник Грінченка) змушені казати аби лише (Аби лишедень до вечора). Тут стислість у програші. Слова критика, наведені вище, після скорочення мають виглядати так: “…шкода людини, яка змушена щось… вигадувати, абитриматися на плаву”.