Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

“Лікарю, – сказав майор С., - Ви просто зобов’язаніповернутися і святкувати Різдво разом з нами”. Це витяг з перекладу англійського оповідання. Чому тут у живій мові героя перекладачка вжила протокольне слово зобов’язаний?Чи ж так по-повстяному говорять за морем? По-англійськи ці слова мали б виглядати так: “Doctor, You just mustreturn…”. Must– якраз і відповідає нашому муситеабо повинні.Але на перешкоді цим словам став англо-російський словник, що ним, як видно з перекладу, користувалася перекладачка. Цей словник саме й переклав англійське mustяк быть обязанным,бо слова муситиросіяни не знають. З цього російського перекладу і постало українське зобов’язаний,бо РУСи совєтських видань, (а їх майже без змін повторюють “незалежні” видання), і на дух не терпіли слова мусити,обминаючи його десятою дорогою. Наслідком такого запланованого державою лінгвоциду української мови, герої творів, перекладених з інших мов на українську, балакають не людською мовою, а дерев’яним язичієм. Чи ж дивно тоді, що на українську книжку невеликий попит? Читач воліє читати якісний продукт. Висловлене людською мовою наведене вгорі речення звучатиме так: “Лікарю, – сказав майор С., - Ви муситеповернутися і святкувати Різдво з нами”.

У цьому ж перекладі є й такий пасаж: “Герміона не змусила довго себе чекати”.Це теж наслідок сліпої віри словникам. Можливо, що в деяких ситуаціях такий закрутистий зворот і треба вжити, але перекладаючи з іншої мови не конечно вживати канонізовані у словниках звороти. У перекладі своєю мовою слід віддати зміст перекладаного, але заразом вживати найдійовитіші засоби своєї мови, давши їй шанс показати свої можливості. Нашою мовою наведений пасаж можна без втрат для змісту передати простіше: “Герміона не забарилася”.

Багато хто з писучої братії механічно перекладає з російщини, забуваючи, що такий переклад – це здебільшого карикатура. Читаю: “Друзі були такі: ледь щоі біжать жалітися мамі…”. Ледь що– це механічний переклад російського чуть что.Переклад штучний, натягнутий. Знову таки подібні мовні “знахідки” не сприяють популярності української книжки. Читач хоче читати літературу із знаком якости. А для цього “писателям” треба глибше вивчати рідну мову. Ледь щоукраїнці не говорять. Натомість вживають раптом що:“Друзі були такі: раптом щой біжать жалітися мамі…”. Раптом що– це живий, непритягнутий за вуха зворот. Його нема у словниках – це правда. І це великий недолік. Державі – саме державі! – треба взятися до вишколу лексикографів та видання словників. І це позначиться на попиті на книжки.

Порядок слів у вкраїнських текстах часом підпорядковано вимогам ритміки. Це один з проявів “солов’їности” нашої мови. Наприклад, у реченні “Вислухавши анекдот, ми всізасміялись” (1) пару ми всіне можна розміняти місцями: фраза “Вислухавши анекдот, всі мизасміялись” (2) звучить недоладно. Очевидно, у мовному потоці грає роль чергування наголошених і ненаголошених складів, бо припустити, що тут якась інша причина, нема підстав: уже фразу “Нас усіх попередили”, де ми всівжито в похідному відмінку, можна вимовити і так “Усіх нас попередили”. Отже пара ми всінероздільна лише в реченні (1), там, де наголошені склади утворили певну лексичну єдність.

Порядок слів у ідіомах може залежати від різних причин. Іноді це просто стандарт, який закріпився в даній мові, і порушувати цей стандарт, коли треба, щоб читач повірив у написане (а це потрібно завжди), – не тільки не бажано, але й протипоказано, бо підкутий читач одразу відчує фальш.

В історичному творі про повстання Довбуша письменник, описуючи хід думок свого героя пише таке: “Досі й подумати про все те…не мав часу”. Авторові слова тут ніби повторюють думки його героя. Це досить вдалий художній засіб. Але…і тут є своє “але”.

В українській питомій мові, якою володіли ватажани Довбуша, існувала пара се всеабо те все.Ось цитата зі словника Грінченка (гніздо помок):“Як би я се всеу помку держала!”. Такий порядок мовці засвоїли тому, що сказати все сене звучало через повторення підряд приголосних звуків С.Були й інші причини. Відмінювати цю пару було легше саме в порядку се всеабо те все,ніж у порядку все сеабо все те.Люди говорили “З того всьоговийшов пшик”, і це було легше сказати, ніж “З усього тоговийшов пшик”. Слово всев парі се всеабо те всеніколи не потребувало чергування Вз У,бо звук Ву слові всевимовлявся після голосівки (голосної) Еу слові сеабо те,і тому не підлягав чергуванню з У.Отже, наші предки ніколи не казали “Усі ці діти – сироти”, а тільки “Ці всі діти – сироти”.