Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Слова доситьі достатньо– синоніми. Але це не значить, що вони абсолютно взаємозамінні в усіх випадках мовлення. Їхнє вживання корегує мовний смак і легкомовність. У живій мові просто нема як сказати “Це достатньо легкозробити”. Натомість ми кажемо “Це досить легкозробити”. Правда, достатньо легко (дешево, цікаво)досить легко написати, і це проходить без труднощів у більшості українських видань. Я готовий битися об заклад (і виграю у 90 випадках із 100), що той, хто полюбляє довші форми замість коротших, вживає українську мову лише на письмі, бо сказати “Я купив достатньо цікавукнижку”, в україномовця не повернеться язик. Таку мову народ нарік повстяною.Тож, коли я читаю, що “в Польщі та Україні достатньо розумних…людей”, мене бере сумнів щодо вірогідности цього твердження, і я сам собі кажу: “Мабуть таки не досить”.

Під завісу хочеться побажати українській творчій еліті – більше уваги приділяли стислості викладу своїх непересічних думок.

Серед україномовців нема єдиного погляду на вживання дієприкметників типу читаючий, благаючийу ролі прикметників: хвилюючий фільм, караючий меч.Сказати, що ці форми неукраїнські і тому їх не варто практикувати, значить обмежити лексичні можливості мови. З другого боку, пошук заміни цим формам іде на користь мові теж, бо збагачує її на синоніми. Ще з іншого боку глянувши, не треба забувати, що вжиток цих форм у дієприкметникових зворотах: хвилюючий громаду фільм, караючий ворогів мечнавіть в УССР визнавали за ґандж. А що пересічний мовець та й писець не дуже підкутий у тонкощах, де прикметник, а де дієприкметник, то в україномовних колах існувало неписане правило уникати цих форм узагалі. Не беручи під захист цього правила, наведу приклади, коли заміна дієприкметникових форм покращує й унаочнює написане.

Іноді для заміни активних дієприкметників теперішнього часу цілком підходять дієприкметники минулого часу: побутуючаформа = поширенаформа. Іноді стає в пригоді іменник: початкуючийілюзіоніст = новачок-ілюзіоністабо початківець-ілюзіоніст. Може бути корисною і стилістична переробка тексту.

Пише поет:

Форма вируючав даному тексті не є аж така образна. Вона копіює російську форму бушующая,незамінну в російській поезії: бушующееморе, бушующаястихия. У росіян ця форма добре “працює”. Але це не значить, що в інших мовах буде те саме. У нас – відповідно до наших лексичних можливостей – набула поширення інша форма: розбурханийнатовп, розбурханеморе. Форма ця відома і в поезії і в живому мовленні. З точки зору образности розбурханий(А) образніше від вируючого(Б), бо форму (А) наш мовний центр засвоїв у ряді образних зворотів, яких форма (Б) не творить.

Щодо слова палаючий,то його тут вжито не зовсім до речі. 1991 року, про який ідеться у вірші, в Україні не палали пожежі, пожежі палали в душах громадян. Це краще віддати словом розпалений. Ія радив би автору такий варіянт:

Звертання до дієприкметників полегшує працю автора, але воно може знизити якість викладу. Пише перекладач з польської мови: “Наталка мала великий, виступаючийживіт”. Можливо, що в польській мові така форма звучить добре. Але в нашому мовному одязі слово виступаючийвідгонить міліцейським протоколом. Знову таки тут може зарадити дієприкметник минулого часу: “Наталка мала великий, випнутийживіт”.

У тексті літературознавця читаю таке: “Школа життя – то… школа… болісного прозріння й отямлюючоїмудрості”. Бажання давати хід новим формам слів варте найвищих похвал. Слово отямлюючийу нашому мовному просторі безперечний новачок, і тому його слід вітати. Воно значить те саме що той, що отямлюєабо витверезливий.Привітавши новачка, починаю міркувати: чи не можна його якось скоротити? Хтось скаже: “А чим погане слово? Ви ж не відкидаєте цих форм просто з мосту”. Не відкидаю. Але пригадалася мені така історія з життя слів. М. Коцюбинський колись писав “Щемлячийтусок погнав його в гори”. Майстер ужив форму щемлячий,відкинувши меншовартий, на його думку, варіянт щемливий,визнавши, що близькість до російської форми щемящийпіде на користь щемлячому.Аж на ділі вийшло навпаки. Сьогодні форма щемливиймайже монопольно панує в художній літературі, відсунувши на задній план класикове щемлячий.Ця історія підкидає мені думку, що те саме може трапитись і з формами отямлюючийта отямливий.Не буду наполягати, що це так станеться, але спробую підставити свого похресника у наведену цитату: “Школа життя – то… школа… болісного прозріння й отямливоїмудрості”. Остаточний присуд винесе його незбагненність Час.