Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Сьогодні дуже часто подибуємо звороти із словом задоволення,хоч не завжди вживання цього слова відповідає мовній декларації авторів. Дехто з письменної братії залюбки отримує задоволення,читає щось із задоволенням,відмовляється від дорогого задоволення, віддається задоволеннямі навіть живе в своє задоволення.Не треба бути доктором філології, щоб окреслити наведені вислови як безпардонне копіювання єдиного для декого джерела словотворчости.

Характеризуючи деякі засоби сучасного кіно, кінокритик пише: “Зараз – це досить дороге задоволення”.Щоб цей вираз не звучав карикатурно, його треба українізувати: “Зараз – це досить дорога розкіш”. Ікоротше, і краще, і відповідає мовній декларації. Щодо решти наведених вище зворотів, то хай українізація цих виразів буде свого роду домашнім завданням для читачів – майбутніх редакторів.

Слова позбавлятисяі збуватисяна сьогодні – синоніми, але їхні “біографії” свідчать, що слово збуватися (позбутисяіз значенням спекатися, здихатися)має глибші корені в нашій мові, ніж слово позбавлятися (позбавитись).Словник Грінченка так пояснює ці слова, перекладаючи на російську мову: позбутися– избавиться , а позбавитися– лишиться. Це далеко не те саме, хоч і близькозначне. А втім з бігом часу, під впливом російського слова избавляться та відповідної державної політики, у мовній практиці українців слово позбавлятися(структурно близьке до слова избавляться) набуло значення нашого слова збуватисяі стало вживатися паралельно з ним. Але нема сумніву, що первинним нашим словом у значенні спекатися, здихатисябуло слово позбутися:саме воно утворило цілий рій мовних зворотів: позбутися життя /голови, клепки, мови, розуму/.Слово позбавитисятаких ідіом нестворило: у значенні спекатисявоно пізнішезайшло до нашої мови під впливом іншої мови. Тому вибираючи, яке з цих слів вживати сьогодні під оглядом їхньої українськости, варто віддавати перевагу слову збуватися(для ритму в поезії – позбуватися).

Пише поетеса:

Якби я редагував цей текст, він виглядав би так:

Деякі слова, хоч і вдягнуто в українські мовні шати, важко вписуються в український мовний простір через свою штучність. Тому автор або редактор від українського Бога має передягати їх у справді український одяг. Це не завжди легко зробити, але хто шукає, той знаходить.

Пише гуморист: “З цього… типу спритникироблять диваків і дивачок… возять їх, мов дітей китайського імператора”. Слово спритниктут (та й не тільки тут) звучить якось штучно. Ів цьому нема нічого дивного, бо спритник– штучне слово, у творах класиків не зафіксоване, і швидше за все вигадане укладачами російсько-українських словників, як переклад сусідського слова ловкач.Жодна мова не може обійтися без вигаданих слів: зрештою всі слова усіх мов колись хтось вигадав. Річ тут у тім, що не всім вигадникам удається вигадування, і процес добору нашої лексики ще не закінчився, а й далі триває. Автор чи редактор мусить мати це на увазі, і старатися невдалим словесним зразкам знаходити заміну. Наші предки, щоб висловити поняття спритник,вдавалися до слова мастак.У живій мові фігурує саме мастак,а не спритник: “мастакстрибати перекидьки”. Тут ні спритник,ні майстерне скажеш – тільки мастак.А це ж якраз і відповідає російському ловкачу: “ловкачпрыгать кувырком”.

Крім того, у резерві нашої мови є такі форми як сива голова, завзята голова.Це синоніми слів старий чоловікі завзятець.Цю модель слід ужити і до поняття спритний чоловік: спритна голова.Тоді наведену фразу можна віддати аж двома способами: 1. “З цього… типу мастакироблять диваків та дивачок… возять їх мов дітей китайського імператора….” або 2. “З цього типу спритні головироблять диваків та дивачок… возять їх, мов дітей китайського імператора”.