Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Під впливом академічних рекомендацій на деякі наші первовічні слова накладено свого роду табу. Десь, колись, комусь із законодавців мови – очевидно ще за часів СССР – спала на думку золота ідея, що заміжню особу жіночої статі куди культурніше називати словом дружина,а не жінка.У результаті виробилось табу на вживання авторами слова жінка.СССР уже давно відійшов у засвіти, але табу живе й досі.

Читаю літературний репортаж про життя письменницьких родин у Києві на початку війни 1941 р. Авторам доводиться говорити про сім’ї письменників – жінок, дітей, батьків, родичів. Найчастіше, річ ясна, згадувано жінок або згідно з уподобанням авторів – дружин.Авторам подобається саме такий слововжиток: ні разу в репортажі не вжито слова жінка,тільки дружина:“…письменники та їхні дружини…”, “Дружиниу дворі пригнічені…”, “Дружиниписьменників із дітьми…”, “Дорогі і любі наші дружини!..”,“…письменники надіслали своїм дружинам…”,“…письменники забігли до дружин…”.

У цих цитатах відчувається штучність висловлювання, бо відсутній шарм живого слова, а надто у трьох останніх. Десь варто б ужити слово подруга,десь найдорожча,а десь і жінка,а не повторювати раз-у-раз слово дружина.Наприклад: замість “…забігли до дружин…”краще сказати “…забігли до жінок…”,замість “…надіслали своїм дружинам…”– “…надіслали своїм вірним подругам(або найдорожчим)…”.

Наведені приклади описують симптоми хвороби, згаданої у заголовку бесіди.

Як я вже казав, критерієм, який вирішуватиме долю того чи того слова або виразу має бути його “прописка” у живому або мертвому мовленні. Коли слово чи вираз відомі у живому варіянті, таку лексичну одиницю варто акцептувати у творі. І навпаки, коли слово чи вираз або й ціла стилістична конструкція звучать штучно, непереконливо або “над міру правильно”, то цю лексичну одиницю варто замінити на таку, що має поширення в живій мові. При цій нагоді варто згадати, що в робочому кабінеті Льва Толстого (світова величина!) зберігається збірничок українських народніх виразів.

От де джерело світових літературних стилів!

Розгляньмо ще одну недугу володарів пера, та й деяких редакторів теж. Ця недуга полягає у любові до слів-паразитів. Класичним прикладом цієї недуги є канцелярський штамп звільнити з обійманої посади,який передбачає існування ще й необійманоїпосади і можливість звільнення також і з неї. Ліками від цього штампу буде короткий вираз звільнити з посади.Недуга ж має силу інших проявів:

“Два разипо два – цитує автор таблицю множення – дорівнюєчотирьом”. У цій цитаті аж два слова-паразити: 1. разита 2. дорівнює.Бо ж досить сказати “Два по два – чотири”. Аналогічно “Сім раз по вісім– дорівнює п’ятдесяти шести” можна спростити й полегшити вимову, сказавши “Сім по вісім– п’ятдесят шість”.

Прийменник ЗАдуже часто вживано без потреби. Наприклад: “Держава за своєю природою– це насильство”. Тут ЗАвиступає в ролі паразита, бо можна ж сказати “Своєю природоюдержава – це насильство”, і зміст збережеться. Роль паразита дуже до смаку словечку ЗА,“за підтримки” багатьох авторів. Пише гуморист: “Абсолютно неясно, за яким правомвони звуть себе студентами”. А що як сказати “…неясно, яким правомвони звуть себе…”? У іншому тексті читаю “За щасливим збігомобставин появу твору помітила дружина”. Тут можна обійтись такими словами: “Щасливим збігомобставин…” або “Збігомщасливих обставин…”.Вживання ЗАу подібних виразах канцеляризує текст, бо свідчить про переклад автором російських штампів по своей природе, по какому праву, по счастливому совпадению.Наша ж мова може обходитись без прийменника ЗА.

Наведені вислови – це два переклади латинського звороту Exceptis excipiendis,що буквально значить за винятком вартого винятку.Латинські вирази відомі своєю лаконічністю. Усе, за винятком вартого виняткудуже влучно відтворює думку, яку хоче висловити мовець, уживши його. Буквальний переклад найкраще віддає зміст оригіналу. Але дехто воліє вживати довгий і невдалий переклад усе, за винятком того, що треба виключити.Цей переклад запозичено і перекладено з “Краткого словаря латинских слов, сокращений и выражений”, виданий 1975 р. в Новосибірську і, можливо, пізніше перевиданий деінде.