Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Наш мовний простір так засмічено канцеляризмами, що навіть світлі голови не можуть вирватися з їхнього полону. Замість говорити просто і невишукано, ці “бранці канцеляризмів” обтяжують читача незграбними конструкціями. Пише член НСПУ: “…нащо обов’язково згорати за можливостіпоетично відбуватися безліч разів”. Можливість– слово улюблене бюрократичним арго, слово аж ніяк не просте. Скоріше навпаки. А штучно поєднане з прийменником за,воно творить незграбну пару за можливостей,що її навряд чи почуєте з живих уст. До бюрократизації нашої мови ми послуговувалися дуже містким словом нагода,яке варто тут вжити у сполуці коли є нагода:“…нащо будь-що-будь згорати, коли є нагодапоетично відбуватися безліч разів”.

На цей раз пише історик і “оприявнює”, як йому здається, мовну перлину шлюбні стосунки за розрахунком (стосунки – розрахунком!).Дехто скаже: “Що візьмеш з історика? Історик не письменник”. Письменник чи ні, а коли взявся за перо, то мусиш бути письменником, або бодай мати письменного редактора. Російський вираз брак по расчётудобре пасує в російській мові. Нам же треба шукати виразів, щоб пасували до наших мовних стандартів. Словники пропонують шлюб з розрахунку,що, безперечно, краще ніж за розрахунком.Історик (або його редактор), очевидно, до словників не заглядали. Поклалися на свій мовний смак. І дали маху. Коли вже не йти за словниками, то треба видати зворот не гірший, ніж у словниках. Таким зворотом, як на мене, буде шлюб задля вигоди,або йдучи за авторським текстом шлюбні стосунки задля вигоди.

Тема наша цікава, але, на жаль, треба закруглятись: хорошого потрошку.

Перебування Галичини та інших наших земель поза межами Великої України сприяло розвитку на цих землях галицького варіянту української мови. Виникши під великим впливом Східньої України, цей варіянт згодом став сам впливати на соборну українську мову, бо коли на Сході царі придушували розвиток нашої мови, то галичани мали відносну “свободу уст”. Як і все на світі, галицький варіянт мав і має свої плюси і свої мінуси. Нас цікавитимуть, ясна річ, плюси, хоч варто підкреслити й мінуси. До мінусів галичан належить нахил до русизмів, а заразом і до полонізмів. Галицькі русизми: бувший, будучина, відходячий президент, встаюче сонце;полонізми: спротив(польське sprzeciw), абиу значенні щоб(польське aby).Заразом галицький варіянт був і частково є джерелом української соборної лексики: форми здійснення, залізниця, підприємець, світлина, безогляднийта сотні інших уперше “засвітилися” саме у текстах галичан. Позатим, галицький варіянт зберіг великий шар української лексики, відомої на Сході, але забутої там. Совєтська окупація Галичини спинила розвиток галицького варіянту, підстригши галичан, як і наддніпрянців, під один двомовно-одномовний гребінець.

Затим що галицький варіянт до кінця не опрацьовано – нема словників цього варіянту і далеко не всю галицьку лексику фіксують соборні українські джерела, редакторам всеукраїнських видань варто цікавитись живими галицькими формами і часом віддавати їм перевагу перед штучними формами, канонізованими в УССР.

Тоді, коли на Сході України україномовні шари суспільства, в тому числі й письменники, були змушені взорувати (галицизм!) свою лексику на російські зразки (самостійну мовну творчість трактовано як націоналізм), українці Галичини вільно виробляли лексичні форми, відповідно до традицій української мови. А що все копійоване має нахил виглядати, якщо не карикатурно, то бодай штучно, то штучність запозичених лексичних форм накладала на саму українську мову тавро штучности. Якщо російську лексичну пару кисейная барышняподибуємо і в літературі і в живому мовленні, то скопійована з цієї лексеми пара кисейна панночказвучить штучно, бо в живій мові такої форми годі почути, та й слово кисейнийне відоме українцям. Кисейна панночка– це продукт київського койне. РУСи пропонують на цей випадок варіянт тендітна панночка,який хоч і кращий від кисейної панночки,але не є поширений у живій мові, тоді як кисейная барышняз літератури перейшла до живої російської мови. Галичани ж саме в живій мові практикують форму капелюшкова панна,яка несе той самий зміст, що й кисейна панночкау росіян. Тож чи не краще україномовним українцям вживати живу галицьку форму, замість штучного витвору київського койне?