Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Слово це може заступати своїх задовгих побратимів передвіщати, провіщати, передрікати. У тексті одного письменника “…дзвін коси передвіщав мені… втіху – косовицю” цілком слушно зробити таку заміну: “…дзвін коси вістив мені… втіху – косовицю”.

Човноподібний і човновидний – це народжені в кабінетах, мертві слова, а вжите поетом човнастий – це витвір української мовної стихії. Читаємо:

У художньому тексті слову човнастий належить безперечний пріоритет.

Подякуймо Яру Славутичу за його стодзвонний мовно-поетичний доробок.

Кожній мові властива певна тональність, певний неповторний букет рис. У нашій мові цей букет творять простота, щирість, образність. Ці риси характеризують мову українців. І саме ці риси стали об’єктом викорінення за доби “дружби народів”. Коли ми споконвіку звали пучок квітів барвистим,то пророки “злиття мов” змушували нас на такий пучок казати багатоколірнийабо багатобарвний.Замість давати радуклопотам, нас учили справлятисяз клопотами. Тратилась простота і невишуканість. Тратилась самобутність і краса незалежно викоханої квітки. Наслідки ми бачимо.

Сучасні інтелектуали, виховані на імперській культурі, а сьогодні привернуті до культури української, мусять бути свідомі того, що залишена нам у спадок від УССР “відросійська” українська мова не є питома українська мова. Тому, обравши роль українських письменників, публіцистів чи журналістів, їм треба “застановлятися”, як казали галичани, над своєю мовою, думати над тим, які вирази вживати, щоб не уподібнюватися до сучасних “украінскіх” державних мужів.

Українська мовна стихія виробила цілу низку самобутніх лексичних зворотів, які в інших мовах передавано цілком інакше. Так, нашій мові властиві форми: я і далі працюю(І), він і далі ходить до Раї(II), вони і далі полюють на простачків(III). Наші конструкції з парою і даліінші мови передають з допомогою дієслова продовжувати: я продовжую працювати(Іа), він продовжує ходити до Раї(IIа), вони продовжують полювати на простачків(ІІІа). Порівнявши форми І, II, III з формами Іа, ІІа, ІІІа, неважко визнати за першими 1) самобутність, 2) стислість, 3) простоту. Безперечно, що в українських текстах куди слушніше вживати форми І, II, III, ніж форми Іа, IIа, ІІІа.

Ми вже звикли до звороту у свою чергу,коли треба сказати, що дія когось повторює чиюсь дію: “Молодий інженер… у свою чергуоглянув старого” (П. Панч). А наша ж мова знає зворот і собі,який є нашим “з діда-прадіда” відповідником до звороту у свою чергу:“Якове!.. – кличу. Мовчить… спить. Тоді я й собіна бік, та й… заснув” (М. Вовчок). Зворот і собіуособлює згадані вище простоту й невишуканість нашої мови. Не зіпсував би цей зворот і тексту П. Панча: “Молодий інженер… і собіоглянув старого”.

У процесі “злиття мов” цілий ряд наших лексичних одиниць безпідставно замінено на копії з російської мови. Тоді ж дано зелену вулицю ідіомі уводити в оману,яка копіює російський зворот вводить в заблуждение.Але ж нам не треба було вигадувати кальки уводити в оману,коли ми мали низку живих образних зворотів, які не поступалися кальці: забивати баки кому , збивати з пантелику кого , плутати кого , замилювати очі кому , туманити голову кому. Вираз же уводити в оманузовсім не образний. Що таке омана?Це абстракція, яку у звороті вводити в оманубільшість читачів розуміє, пригадуючи російський вираз вводить в заблуждение.Тобто розуміти український текст треба через іншу мову. Живі ж наші звороти ми розуміємо без допомоги іншої мови. Чи ж не краще обходитися своїм багатством? Пише Іван Ле: “Я… дивуюся інженерові С. Вводить в омануі мене і вас”. Ащо, як сказати “Забиває бакиі мені і вам”, “Збиває з пантеликуі мене і вас”, “Замилює очіі мені і вам”? Збережеться образність, простота і самобутність нашої мови.