Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Отже, до “іноземців” ми маємо підходити з тією ж міркою, що й до “своїх”: виконуєш належну місію у мові? зрозумілий досить широкому загалу? не викликаєш у читачів спантеличення? – приймаємо до гурту! Не відповідаєш цим вимогам? – бувай здоров і не кашляй!

Появу слова гламурнийу текстах сучасників можна зрозуміти. Українська мова потребує слова, що віддавало б зміст англійського glamorousабо російського обаятельный.Те, що пропонують словники, не задовольняє авторів. Тому іде пошук. Сказати, що гламурний– вдала знахідка, важко. Не так просто запровадити слово, яке не має жодного “ключа” для його зрозуміння. Для більшости мовців це означатиме розуміння через іншу мову: гламурний– це обаятельный.Такий розвиток мови не можна схвалювати. Розуміти слова однієї мови через іншу мову – не найкраща розв’язка мовних проблем. Треба шукати у своїй мові гідних відповідників, розуміння яких не залежало б від іншої мови. Часто поняття, що його в одній мові окреслює окреме слово, в іншій мові потребує двох слів. Так, наше слово бляха(хата під бляхою)росіянин передасть двома словами кровельное железо.Так само і glamorousкраще передавати двома словами – сповнений чаруабо шарму. Шармтеж іноземець, але вже трохи одомашнений.

Пише гуморист: “…вона розповідала своїм модулюючимспівучим голосом про малярське мистецтво”. Якщо лексема модулюючиймає справляти тут гумористичний ефект, то його годі простежити, бо у попередньому й наступному тексті ніяких паралелей ні з голосом ні з дієсловом модулюватинема. Значить, це слово не несе тут гумористичного вантажу. А коли так, то модулюючийу цій цитаті зовсім не на місці. Чи є потреба наші слова переливистийабо з переливамизаміняти важким і не всім зрозумілим словом модулюючий?Чи не краще сказати: “…вона розповідала своїм співучим з переливамиголосом про малярське мистецтво”?

Деякі стилі мови часом вимагають дати “зелену вулицю” саме іноземному слову. Тому вживання того чи того слова – це виключне право автора тексту. Мої ж критичні зауваги треба розглядати як свого роду поради, що розкривають синонімічне багатство мови. Це зокрема стосується і до слова клеврет.Хоч воно не дуже поширене і не всім зрозуміле, у відповідному тексті воно може бути на місці. Але, коли йдеться про текст, призначений для широкого кола читачів, краще вживати свої “з крови й кости” слова. А їх ми маємо задосить: посіпака, поплічник, прислужник, полигач, підпомагач, підлигач.Пише письменник: “…вони… намагаються… настановити слухняних, безликих… клевретівта “сірих кардиналів”. Пересічний читач такого тексту мусить заглядати до словника іноземних слів. Трохи догадливіший – зрозуміє слово клевретз наведеного в одному ряду сірий кардинал.Щоб полегшити розуміння тексту читачеві, варто відредагувати його так: “…вони… намагаються… настановити слухняних, безликих… посіпакта “сірих кардиналів”.

Зовсім незрозумілий для мене вжиток іноземних слів з наступним перекладом у дужках чи у виносці або примітці. Нащо така подвійна бухгалтерія? Надто, коли іноземними словами названо твір з наступною приміткою, як треба розуміти цю іноземщину. Так, опубліковану в літературному виданні новелу авторка називає “Гармонія мунді”(кирилицею), а у виносці пояснює, що це має значити гармонія світу(я б сказав світова гармонія).Годі зрозуміти, що цим досягається? Чи це сприяє розумінню тексту, чи додає образности викладу, чи це зроблено, щоб виділити твір з-поміж інших, названих своєю мовою? Це питання без відповіді. Я ж не бачу потреби вдаватися до іноземщини у назвах творів як сучасників, так і класиків.

Деяких іноземців бере під своє крило мода. І тоді вони опановують наш мовний простір, як колорадські жуки картопляні поля. До таких слів належить слово соціум.Мені здається, що не всі, хто пускає це слово в люди, до кінця його розуміють, а вживають, бо це модно. Питає інтерв’юерка: “Пане В., з погляду соціуму,Ви належите до… “нових українців”, а чи вважаєте себе таким?”. Чи ж соціуму цьому тексті не те саме, що загал?Чи не простіше сказати: “…з погляду загалу…”?