Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Приклади недбалого редагування сьогодні не дивина. Зупинюся на одному, сказати б, характерному, бо він ніби узагальнює цілу серію ляпсусів. Цей приклад показує, що виправляючи чи перекладаючи з іншої мови, треба дивитися, щоб решта невиправлених або перекладених слів узгоджувалась із виправленим або перекладеним словом. У короткому дописі про Сальвадора Далі студентка, на підставі російських джерел, написала таке: “Своє довге волоссявін обрізав – вони заважалийому”. Треба було сказати воно заважалойому”. Саме так мав виправити написане редактор. Але цього не сталося. Редактор читав текст і лишив його без змін. То до якої категорії він належить?

Робимо такі висновки:

1. Редактор, який хоче бути, не те, щоб від Бога, а просто порядним редактором, не має жодного права псувати авторський текст, і, отже, підводити автора під манастир, ставлячи під своїм недотепством авторове ім’я.

2. Редактор має толерувати відступи автора від лексичних норм, поки з ним не сконтактується. Правки робити, лише узгодивши з автором, а не “гуляти по буфету” без авторської згоди.

3. Редактор не може пропускати огріхів авторів там, де йдеться про узгодження слів у родах, числах та відмінках.

За часів “бурхливого розвитку української культури в сім’ї народів-братів” наявні в нашій мові стилістичні засоби, які не мали аналогів у російській мові, оголошувано застарілими і їх ретельно виполювано з українських текстів шляхом лінгвоцидного редагування. До таких “опальних” стилістичних засобів потрапили зокрема безособовий пасив (І) та перша особа множини наказового способу (II).

Редактори з великої літери мають бути обізнані з цими засобами стилістики, нехтуваними за часів “дружби народів”, і там, де ці засоби розмаїтять, скорочують або пожвавлюють виклад, давати їм зелену вулицю.

Приклад безособового пасиву:

Вживання цієї стилістичної риси можливе у текстах різних жанрів (взятона облік, покликанона комісію). Крім скорочення викладу думки, ця риса запобігає стильовому одноманітно тексту. Замість казати й писати “Утакий спосіб були визначенінорми нашої поведінки”, краще й коротше сказати “Утакий спосіб визначенонорми нашої поведінки”. Зміст не змінився, але скоротився і якоюсь мірою українізувався.

Пише доктор наук: “…на теми дисертацій про репресованих… письменників було накладене… табу”.Цей стиль прищеплювано нашій науковій еліті шляхом ряду лінгвоцидних заходів продовж десятків років. Так навчали студентів, які потім ставали вчителями, науковцями, письменниками, академіками. Стиль цей точно копіював стандарти, властиві російській мові. Щождо своїх питомих стилів, то українці мусили їх забувати, бо їх не вчила жодна школа включно з вищою. Наслідок цього лінгвоциду ми спостерігаємо сьогодні. Безособові пасивні форми дуже рідкі гості в сучасних текстах. Було б незле для добра української мови організувати для навчених “під зорями Кремля” вчителів та науковців курси підвищення кваліфікації, які б доповнили совєтську мовознавчу освіту репресованими в СССР рисами української мови. Відвідавши такі курси, цитований науковець сам відредагував би наведений уривок так: “…на теми дисертацій про репресованих… письменників накладено… табу”.

Уявлення про переваги у деяких виразах саме українського стилю дає і такий приклад. Пише дочка письменника: “…гостям… обіцяли… продемонструвати… унікальні технології. І вонитаки були продемонстровані”.А тепер подивімось на відредагований варіянт: “…гостям… обіцяли… продемонструвати, унікальні технології. І їхтаки продемонстровано".Чи не краще? Ікоротше, і легкомовніше, і таки по-українськи.

Приклад цієї граматичної форми: