Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Під завісу повторю сказане вище: Іноземці?! Лише у безвиході та із знаком якости!

Кожна мова перебуває у вічній “перебудові”: одні форми зникають, інші скорочуються, деякі “міняють шкіру” (переосмислюються), деякі повертаються із забуття, а ще деякі народжуються. Це відбувається стихійно продовж віків. Література ж, а надто поезія, служить ніби каталізатором, що прискорює згадані зміни. Чому поезія? Бо, пишучи вірші, поети мусять вкладатися у певні межі, зумовлені ритмом та римами. Тому, поети часто скорочують довгі слова (навманьзамість навмання, суцвітьзамість суцвіття, притулзамість притулок),або навпаки подовжують їх (спрагливийзамість спраглий, грозянистийзамість грозяний),або творять цілком нові слова (розхарастити– розчистити захаращене , знадовкіл – з навколишніх місць, жужіль-сміття– покидьки суспільства ). Цю словотворчість, коли вона якісна, підхоплюють мовці, і вона стає живим фактом мови.

Редактор, який хоче, щоб редаговані ним твори яскріли неповторними мовними перлами, має цікавитись творчістю поетів-словотворців, і найкращі знахідки залучати до редагованих текстів. Нижче (як і вище) наведено новотвори з поезій українського поета Яра Славутича (Херсонщина-Канада).

Пошук найстислішого висловлення думки властивий і живій мові. Тому поети вдаються до живої мови, і то часом до форм, забутих книжною мовою через взорування на іншомовні “якісніші” зразки. Звертаючись у дорозі на Сибір до північних беріз, поет каже:

“О, білокорі! Вас я незлюбив,

Вас, вид Москви, зненавидів до гиді….”

Вираз до гидіпоет почув ще на Херсонщині або пізніше серед українців Канади. Це безперечна знахідка – відродження короткої форми, якої нема у словниках. Словник Кримського пропонує на цей випадок пару до обридження.Сучасник скаже або напише до відрази.В устах же живого мовця до гидізвучатиме правдивіше. Плюс до всього, слово відразазбагачується на синонім гидь,обмеженого досі до значення бруд, нечисть.

Своєю працею над поезією і над словом, поети знаходять форми, які жоден лексикограф і жоден прозаїк не годен знайти. Візьмімо зворот витати в емпіреях,поширений у нашій книжній мові завдяки впливам із Заходу (через Північ). Його можна толерувати, хоч ми маємо і свій: літати у хмарах.Але коли з цього звороту витворити дієприкметника – той, що витає в емпіреях,то останній досить таки слонуватий. Але й тут поетична словотворчість може зарадити. Пише наш автор:

Високодумний– це і є той, що витає в емпіреях.

Поети, може, й не знають, що у пошуках доречних форм вони воскрешають забуті звороти і збагачують нас на синоніми, знехтувані письменниками й мовознавцями і тому відсутні у словниках. Пише п. Славутич:

Пару аж ряхтить, без сумніву, почуто ним із живих уст. Ніде досі незафік-сований, цей зворот може придатися розумному редактору.

Читаємо у перекладі: “В кожному її русі відчувалась сила, спритність, стрімкість, вироблені ще в дитинстві”. Стрімкість – це штучне, словниками породжене слово-відповідник до російського стремительность. Українській же мовній стихії більше відповідає слово нестримність (відсутнє у більшості РУСів) або у скороченій поетом формі нЕстрим. Тож і наведене речення варто було б поліпшити так: “У кожному її русі проглядали сила, спритність, нЕстрим, вироблені ще змалку”.

Звертаючись до нереальної істоти Яр Славутич висловлює побажання:

Стожалий – новотвір, який з успіхом може заступати такі форми як шпигаючий, дошкуляючий, колючий, підколюючий, і то не лише в поезії.

Яр Славутич не гребає урочистої лексики. До неї належить слово вістити: