Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Не можуть сучасні лексикографи дати собі ради з перекладом російського слова община.Перекладають так: община, громада.Слова община(поставлене на перше місце!) українська мова не знала – це примусовий асортимент. Перекладаючи далі палату общин, немецкую (болгарскую, русскую) общину,словники вживають слово громада,а вже родовую общинуперекладають як родову общину.Чому? Яка тут логіка? А все упирається у невміння користуватися мовою. Мовляв, якщо не вживати слова община, то як тоді перекласти слова общинник та общинность? А чому ми мусимо вживане сьогодні лише в історичних розвідках слово общинник перекладати одним словом? А якщо сказати член громади? Щождо слова общинность, рідко вживаного і в наукових текстах, то йому в дуже рідкісних випадках вживання можна знайти відповідника у формі громадоцентричність.

Публіковані в УССР до 1932-33 рр. словники перекладали російські слова сплав, плавити, переплавлять відповідно до реалій українського мовлення як стоп, топити, перетоплювати. І це був єдино правильний переклад згаданих лексичних одиниць на нашу мову. У словнику Грінченка та інших мовних джерелах не зафіксовано слова плавити (метали), тільки топити (метали). Отже, запроваджені у мовну практику в УССР слова сплав, плавити, переплавляти – це нічим не виправдане засмічення нашого мовного простору, яке відповідало імперській меті комуністичної верхівки створити міфічну спільноту – совєтський народ, де нам належала роль гарматного м’яса для майбутніх “визвольних” воєн кремлівських імпернаціоналістів. А коли це так, то наш святий обов’язок відкидати накидувану нам з такою метою лексику.

За “золотих” для нездар-мовознавців 1933-1941 років, вони пустили в обіг вкрадене в росіян слово власті. Цитую: “…і він вас у першому ж селі передасть властям” (Тютюнник Г.). Зараз важко сказати, чи так писав автор, чи це наслідок “редагування”. Хоч міг писати й автор, бо так учила школа. Редактор же від Бога мав би виправити цей текст так: “…і він вас у першому ж селі передасть владі”. Майже те саме, але своїми словами – без крадіжок.

Я здаю собі справу, що викорінювати прищеплюване десятиліттями не легко, а надто в умовах, коли “кадра” вчорашнього дня “стоїть на сторожі” своїх сумнівних здобутків, або просто не хоче відходити від засвоєних у школах минулого догм. Але нема на світі “нездобутих фортець”. Треба вчитися їх штурмувати.

Людські мови стало перебувають під впливом якихось чинників. Деякі з цих чинників – корисні, деякі – ні. До некорисних чинників треба віднести вплив канцелярії на мовну стихію. Канцеляризми роблять із живої мови канцелярське язичіе, а ми – ні гадки собі – послуговуємося цим язичієм, не усвідомлюючи, що язичіе – це свого роду короста на тілі мови. У своєму мовленні ми за всіх оказій уживаємо слово обов’язково, коли можна сказати будь-що, хай там що, кров з носа, полюбляємо штамп без всякого сумніву, де можна вжити так і знай (він без всякого сумніву програє = він, так і знай, програє), вдаємось до слова неможливо, коли можна сказати годі (неможливо описати = годі описати). Одним словом, пускаємо з уст канцелярських щурів.

Канцелярські щурі дуже від’ємно позначаються на мові художніх творів. Написаний у канцелярському ключі твір не може викликати естетичної насолоди у підкутого читача. Тому Редактор від Сонця має, де треба, безжалісно виполювати канцелярський бур’ян.

Пише публіцист “…Президент навіть за великого свого бажання не міг “виховати” собі наступника…”. Помилиться той, хто скаже, що публіцистика не література, і там Редакторові нема що робити. Публіцистика саме і є та царина мовного простору, яка сприяє поширенню канцелярських штампів. Публіцистику – газети й журнали – читають мільйони, і читане закарбовується у пам’ять цих мільйонів, з числа яких виходять і письменники, і мовознавці, і літературознавці, і викладачі-мовники. Тим-то канцелярські штампи і “заволодівають масами”. Тож і публіцистам треба думати над мовою і не цуратися помочі редакторів. А Редактор наведене вище переробив би так: “…Президент, навіть дуже хотівши, не міг “виховати” собі наступника…”.