Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

Закохання у канцеляризмах доводить деяких авторів до того, що вони геть чисто забувають людську мову і вдаються до штучної шварганини. Пише ще один любитель канцелярщини: “…настав кінець системи, за якої влада належала злодіям…”. Чи ж не простіше й дохідливіше сказати: “…настав кінець системи, коли влада належала злодіям…”?

Деякі породжені канцелярською мовою лексичні одиниці так “уїлися” в нашу свідомість, що навіть письменники, і то визнавані непересічними стилістами, не можуть без цих одиниць обходитися. Пише відомий автор: “Сто карбованців зашила йому мати в підкладку піджака, причому зашила сировою ниткою” (Г. Тютюнник). У цій мовній конструкції цілком на місці був би наш місткий мовний зворот – з двох коротеньких слівець! – і то: “Сто карбованців зашила йому мати в підкладку піджака, і то зашила сировою ниткою”.

Кальковані канцеляризми мають ту ваду, що вони переважно довші від своїх здебільшого російських прототипів, і тому досить незграбні. А жива мова у багатьох випадках має коротші й місткіші синоніми до калькованих ідіом. Це можна проілюструвати на формах, наведених угорі. Мимовільний користувач кальками (бо так його вчить школа, словники, підручники) може висловитися так: “Охочих, дивлячись коли,буває від кількох до ста осіб”. Цю задовжену фразу можна спростити так: “Охочих, як коли,буває від кількох до ста осіб”.

До калькованих канцеляризмів належать і форми який завгодно, де завгодно, коли завгоднотощо. Сказати, що ці форми неукраїнські не можна, але їхнє тотальне переважання у мові сучасників над цілим рядом живих синонімів бере початок від часів, коли кремлівські самодури наближали нашу мову до євразійських стандартів. Любов до цих канцеляризмів з боку євразійців можна пояснити структурною близькістю наведених зразків до форм какой угодно, где угодно, кто угоднотощо. А українська ж мовна стихія знає цілий ряд синонімів до згаданих форм, які аж ніяк не поступаються канцеляризмам, культивованим поборниками “зближення мов”. Першими суперниками “зближеної” лексики є звороти хоч який, хоч де, хоч коли, хоч хто– часом удвічі коротші від плеканих форм (хоч де– два склади, де завгодно– чотири): “Почув би ти, що Шпак розумний каже, – Завидно стане хоч кому” (Л. Глібів). Іноді згадані звороти виступають у поширеній формі який хочеш (хочете), де хочеш (хочете), коли хочеш (хочете):“Я не така людина, кого хочетепоспитайте…” (М Коцюбинський). Сучасний автор напише “…кого завгоднопоспитайте…”. Крім цих, поширених у живій мові зразків, наша мова послуговується і зворотами будь-який, будь-де, будь-колитощо. Пише майбутній лавреат літературних премій “Я берусь довести якими завгоднозасобами… що…”. Чи ж не краще сказати “Я берусь довести будь-якимизасобами…”? Хто має мовний смак, озовіться! Можливі в нашій мові, а надто в поезії, і перевернуті звороти, наприклад, де-будь, що-будь, який-будь.Вибір – вічний антипод стандартизації. Стандартизація мови, і то з прицілом на зближення мов, на ділі уодноманітнює, канцеляризує, знегострює і знебарвлює наші художні тексти. Редактор же має поборювати стандартизацію, як тяжку мовну хворобу.

Легкість та взаємопритертість словесних форм наша мова завдячує мовному смакові сотень поколінь мовців, які виробили лексичну палітру української мовної стихії. Наслідок “праці” цього незбагненного смаку можна наочно бачити на широкому різноманіттю нашої лексики. Справді, чому ми на море зеленого кольору кажемо зелень,а на барву неба – блакить?;на океан чорного тону – чорнота,а на рясноту жовтих барв жовтизнаабо жовтина?Чому не кажемо зеленизна,або чорнизна,або жовтота,або блакитизна?Мабуть, мовний смак наших предків вибрав із словесних варіянтів саме ті, які ми і вживаємо сьогодні. Отже, мовний смак це та мовотворча категорія, якій ми завдячуємо виробленість і красу нашої мови. Але процес творення лексики ніколи не припиняється. Тому наші сьогоднішні словесні пошуки так само потребують контролю з боку мовного смаку.