Иван Левицький: Світогляд українського народу. Ескіз української міфології

Український народ і тепер зве в приказках Бога господарем: Бог старий господар, має більше, ніж роздасть; Бог багатий, то й нам дасть. [10] [10] Приказки Номиса, 2. Колядчаний Господар зветься просто богом:

Тут Пан Господар зветься не тільки богом, але навіть старшим од місяця і од зорі.

У всіх колядках і веснянках Сонце описується в жіночому образі, як княгиня, як мати, як удова; є колядки, де Сонце описується як красна панна. [12] [12] Южно-русск. песни Метлинск., 613, 614. Богиня Сонце обмальовується такими блискучими фарбами, що її легко впізнати і одрізнити од інших <16> жіночих міфічних образів. Зібравши докупи всі прикмети, порозкидані в колядках, веснянках та інших піснях, ми матимемо такий образ богині Сонця. За золотою стіною, тобто за червоно-золотим небом на сході, в неділю вранці вбирається панна в дорогі сукні, а поверх суконь кладе срібло та золото. Своє дороге убрання панна зробила з золотої ряси. Раз вона лежала на білій постелі в саду і стерегла рясу на дереві. Прилинули райські птиці й струсили рясу з дерева. Панна зібрала ряску в запаску, познімала з дерева золоту кору і понесла до золотарів, щоб їй зробили з тієї ряси золоту шубу, золотий кований пояс, золотий перстень, перлову камку (серпанок), підбили золотою ряскою спідницю, ще й потрусили ряскою зверху кований пояс. Убравшись у золото, взувшись у жовті чоботи з срібними підківками, вона вийшла з-за стіни на подвір'я. Вийшла вона на двір, за нею стежка сяє, двір аж угинається. Пішла через двір, на ній сукня в дев'ять піл; сукня почала так сяяти, що од того запалилась діброва; дівчата почали носити воду решетом і гасити діброву. Ввійшла панна в сіни, сіни сяють, ввійшла в хату, хата палає, ввійшла в церкву, церква сяє, самі свічі засвічуються. Пани перед нею встають, знімають шапки, кланяються: одні кажуть, що вона царівна, другі кажуть, що вона королівна. [13] [13] 'Чтенія Имп. Общ» 1866, 1, 113, 614; 1864, 1, 50, 89. Труды Чубинск., III, 162,286. Малорусск. сборн. Мордовц., 349.

У такій пишній, залитій золотом картині описується в колядках і веснянках богиня Сонце. <17> Золота стіна, за котрою вбирається панна, то червоно-золоте небо перед сходом сонця; золота ряска, золота кора на дереві, огнева широка сукня, од котрої палає діброва, то блискуче проміння сонця, що обливає золотом сади й діброви і, як широкою блискучою одежою, вкриває світ. Двір, сіни, хата, церква, куди входить панна з-за золотої стіни, то світ, небо. В тій картині, що дівчина своєю огневою одежою запалює діброву, можна бачити або літню жару над лісами і садами, котру гасить дощ, що ллється з хмар, неначе його хто точить решетом, або небесну пожежу в хмарах, як їх освічує блискавка.

У веснянках богиня Сонце ще зветься дівчиною Рожею, або просто квіткою червоною рожою. Весною, виряджаючи дочку Рожу у танець, мати чесала їй косу, а чешучи навчала:

Дівчина Рожа — то образ весняного сонця, а Туман — то зимові хмари, або сама зима, як зрадливий ворог сонця. На Венгерській Руси співають у веснянках про червону рожу:

Замість дівчини Рожі ми бачимо тут сонце в образі червоної палаючої квітки рожі, котру гасить водою з решета біла дівчина, літня хмара білого цвіта, що заливає дощем жар літнього сонця.

У декотрих колядках описується богиня Сонце, як княгиня-господиня, що походжає по двору пана господаря, убрана в золотий убор, у кований золотий пояс, і на поясі, на золотих ретязях, носить золоті ключі. Образ княгині-господині, в котрому описується богиня Сонце, певно вже пізніший, взятий з княжого українського побуту мабуть тоді, як колядники славили своїх богів на празник Коляди, в дворах або в теремах давніх княгинь, брали поетичні фарби для міфічних образів з того, що бачили перед собою.

У пізніші християнські часи український народ переніс атрибути богині Сонця на св. Параскеву. Народ змінив богиню Сонце на св. Параскеву може тим, що в житті св. Параскеви говориться, як її батько й мати, дуже поважаючи п'ятницю, день Христової смерті, дали своїй дочці ім'я п'ятниці. З того можна догадуватись, що народ празникував у честь Сонця п'ятницю. І тепер на Україні дуже поважають св. Параскеву і самий день п'ятницю, а найбільше дванадцять п'ятниць на рік. Св. П'ятниця — більше празник жіночий. Жінки мають за великий гріх у п'ятницю прясти, шити, м'яти і тіпати коноплі, прати і золити плаття. Декотрі баби дають собі зарік нічого не робити в п'ятницю. Одна молодиця запарила в п'ятницю на ніч квашу, поставила на печі і, щоб кваша не вибігла, зав'язала хусткою. Цілу ніч щось у хаті пищало чудним голосом, і <19> молодиця думала, що св. П'ятниця прийшла її покарати. [14] [14] Стеблів Канівськ. пов. На Україні розказують, що П'ятниця ходить по селах уночі, вся поколота голками й веретенами, од того, що молодиці шиють і прядуть у п'ятницю. Що народ переніс на П'ятницю атрибути богині Сонця, те можна бачити в одній галицькій пісні: