Иван Левицький: Світогляд українського народу. Ескіз української міфології

Відьми не тільки самі літають, але можуть поробити, що й другі люди літатимуть. Як тільки відьма любить якого парубка, або сердита на кого, приставляє до огню зілля; зілля починає кипіти, і чоловік здіймається з місця і летить. Кипить зілля помаленьку, чоловік летить низько, на половині лісу і часом може розбитись; кипить зілля дуже, чоловік летить високо, вище од лісу. [83] [83] Записки Куліша, II, 39. Чоловік летить і все <102> кричить: «Пити, пити!» Його можна зсадить, заткнувши в землю ніж, що сім літ ним ріжуть свячену паску.

Літання відьом на Лису гору так само доказує, що відьми — давні образи хмар, що літають по небу. Огонь в печі, багаття на Лисій горі — то символ небесної пожежі в час дощу й грому, як блискавка ніби запалює небо. Само тирлич-зілля, як і папороть, емблема блискавки. Сама гра в війну з мечиками нагадує війну Громовика в час дощу й грому серед вогню й диму, а Лиса гора — то образ неба, то та скляна гора, на котру в казках лізуть багатирі й змії. Ще й тепер сибірські тамани звуть небо: «отець лисе небо!» [84] [84] Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, І, 116. Відьми злітаються на Лису гору на Коляду, проти Великодня і на Купайла, в той час, як буває в природі повертання сонця на літо, на весну і на зиму.

Професія відьом — доїти корови. Відьми заправляються в цьому ділі на Великдень і на діяння вночі держаться в церкві за замок (бо весною одмикається земля й вода). Відьми доять корови і просто і наднатуральним способом. Скільки відьма може збагнути оком, там вона має силу навести голод і відняти молоко від корів. Яку корову вона встигне видоїти на Благовіщення і на Юрія, ту буде вона доїти здалека, коли схоче: заб'є кілок в одвірок коло дверей, або в стовп у хижці, і тільки одіткне, то й потече молоко. Одна наймичка служила у відьми, пішла в хижку і одіткнула кілок. З дірки потекло молоко, а потім почала текти кров. Наймичка <103> злякалась і забула заткнути кілок, поки не прибігла хазяйка і не заткнула кілка. Часом відьми доять молоко прямо з стріхи, підставивши дійницю. Відьми ссуть і кров. Один наймит підглядів, як до його хазяйки раз зібрались відьми, напали на сонного хазяїна, виссали з нього трохи крові і напекли з неї коржиків. Відьми перекидаються собаками з довгим вим'ям, кішками, жабами і навіть клубками. Один чоловік піймав відьму, а вона перекинулась жабою. Чоловік махнув сокирою і одрубав жабі два пальці на нозі, а другого дня довідався, що його сусіді одрубані два пальці на нозі. Один наймит, прокинувшись сонним, підглядів, як його хазяйка мазала сметаною пироги. В полумиску нестало сметани домачати пирогів. Хазяйка каже: «Скакухо, рябухо! Дай мені сметани!» З-під полу вилізла здорова жаба; хазяйка підставила полумисок і жаба наригала повний полумисок сметани. [85] [85] Стеблів Канівськ. пов., 12. Розказують, що відьми на Юрія збирають у цідилки росу, і видавлюють вже молоко, а сусідські корови зостаються без молока.

Такий спосіб доїти корови і добувати з жаби сметану, а з роси молоко, — показує, що в давні часи відьми були богинями хмар, з котрих доїли небесне молоко і сметану-дощ, так як індійський громовик Індра любив доїти небесні корови (хмари) і посилати їх молоко на землю; а перекидання відьом звірами, жабами, огневими клубками і навіть огневими зміями нагадують зміну форми хмар на небі, одвічених блискавкою. <104>

Упирями бувають знахарі й вовкулаки. Упирі родяться од чорта й відьми, як каже народна приказка: «упир і непевний усім відьмам родич кревний». [86] [86] Приказки Номиса, 4. Упирі бувають живі й мертві. Живого упиря легко пізнати: в нього лице дуже червоне, [87] [87] Труды Чубинск., III, 205. неначе налите кров'ю, і він дуже любить пити горілку. Упиреві дуже важко вмирати; він мучиться і конає кілька день, закриває очі й рот, лежить зовсім уже мертвий, але знов лупає очима, розкриває рота, дише і знов замирає. Кажуть, що одному дідові упиреві, щоб він скоріше вмер, заливали очі й рот топленим воском, але упир, полежавши трохи, ніби зовсім уже мертвий, знов лупав очима, роззявляв рота і топлений віск одлітав з очей і рота. [88] [88] Семигори Канівськ. пов. Щоб упир скоріше вмер, кажуть, треба зірвати дошку з стелі. Як тільки він умре, то зараз підіймається коло хати страшний вихор, чорти хапають упиреву душу і несуть у пекло. Мертвий упир лежить на лаві червоний і поглядає одним оком. Як його поховають, він не гниє в домовині, лежить червоний, і в нього виростають пазурі на пальцях і довге волосся. На упиревій могилці буває дірочка або пора, кудою він вилазить мишею або ящіркою в глупу північ, ходить по хатах і ссе кров з людей, а найбільше з маленьких дітей. Упир ходить через зачинені <105> двері або прогризає залізними зубами дірку в дверях. З кого упир виссе кров, той швидко вмре. Кажуть, що треба потрусити в хаті попелом або тертою сіллю, то зостануться сліди од його ніг на долу. Як тільки заспівають півні, упирі тікають на кладовище в домовину, а як опізняться, то падають додолу навзнак. Упирі не тільки ссуть з людей кров, але держать у своїх руках дощ, насилають засуху і неврожай. Щоб упир перестав шкодити, кажуть, треба одкопати упиря і пробити його за одним разом осиковим кілком в груди або в спину, або забити осиковий кілок просто в могилку. Як упир і потім не перестане ходити, то треба його викопати і спалити. Недавно в Таращанському повіті в засуху народ викопував одного старовіра; його били по голові, лили на нього воду з решета, приказуючи: «давай дощ!». Розказують, як одного упиря викопали і вкинули в огонь з осичини. Тільки що схопилося полум'я, упир лопнув, з нього полізли гадюки, черви, полетіли сороки й ворони. Люди обступили багаття з мітлами, лопатами й кочергами і загрібали всю нечисть в огонь, щоб упир не виліз яким-небудь черв'яком або гадюкою.