Иван Левицький: Світогляд українського народу. Ескіз української міфології

З усіх показаних фактів ми бачимо, що чорт — то водяний дух, то образ чорних, негарних осінніх і зимових хмар, сумних і грізних. Чорти — то ті самі темні сили, що в колядках звуться жидами та давнім звірем туром-оленем; тим-то народна фантазія дає чортам місце на землі нечисте, гнояне й болотяне, так як од осінніх і зимових дощів стає на землі грязь і болото. Сатана радився з ними на морі, а море на язиці міфології то небо. В тих краплях з пальця сатани, з котрих стались усі чорти, легко впізнати те з'явище: як з одної хмари розростаються другі хмари і застеляють усе небо, або як з одної хмари без ліку сипляться дощові краплі. Чорт пищав у піні, свистить у градовій хмарі, як свистять і виють осінні й зимові вітри, а його охота танцювати під музику пригадує рух хмар на небі і показує, що він належить до категорії водяних духів, русалок і мавок. Кажуть, що чорти вилазять вночі з води і співають пісень, як і морські русалки, а люди підслухують і <92> вчаться. Любов чортів до музики і пісень натякає на шум хмар і дощу, на свист вітру. Тим-то кажуть, що свистіти в хаті гріх, бо свистять тільки чорти, а свистом можна прикликати чортів. Звіриний образ чорта, з рогами, з хвостом, з шерстю показує його давніший образ міфічного тура-оленя з дев'ятьма рогами. Чортові гроші, чортове золото, срібло й багатство — то блискавка, захована в хмарах, або та плодюча сила дощової води, котра хоч і захована в чорних, болотяного цвіту хмарах, все-таки сипле на землю багатство, урожай хліба. В народних оповіданнях чорти розливаються смолою, як тільки вдарить їх грім. Та смола — то темна дощова вода, чорна грязь од дощу в осені або зимою. Треба пам'ятати, що в народних оповіданнях чорти виходять не такі лихі й страшні, як їх показує християнство. Видно, що народ ще не зовсім притулив до їх моральний елемент і дивиться на них як на стихійних духів. Чорти собі веселі, жартовливі, танцюристі, реготуни, люблять дуріти, як веселі пани давнього часу, підводячи чоловіка, як кажуть, під монастир, але ніколи не шкодять серйозно. Звідтіль і вийшли приказки: «не такий чорт страшний, як його малюють; чорт не такий лихий, лиш його люди на зуби взяли; і чортові часом треба свічку поставити». В українських казках чорт скрізь описується дурненьким: його дурять навіть молодиці й баби. Є казки, де чорт описується добрим. В одній казці розказують як парубок пас товар коло ставу і побачив, що вовк закрадається до якогось сонного чоловіка і хоче його з'їсти. Парубок крикнув, вовк утік, а чоловік пірнув у ставок. Потім як парубка <93> вловили песиголовці і хотіли зарізати, той чорт визволив парубка, набрав для нього у песиголовців грошей ще й на своїй спині привіз його додому. [78] [78] Южно-русск. сказки Рудченко, І, 41.

Народ вірить, що Доля буває лиха й добра. Лиха доля часом зветься Недолею або Бідою і Злиднями. В кожного чоловіка є своя Доля. Вона родиться разом із чоловіком; мати дає дитині Долю, так само як дає життя:

Доля не одходить од чоловіка до самої смерті: вона з ним вінчається, ходить за ним слідком, куди ступить він ногою. Од Долі не можна ні втекти, ні сховатись. У піснях співається, як дівчина хотіла одкаснутись од лихої Долі, проклинала її, щоб вона втопилась, щоб вона заблудилась у лісі; Доля каже, що вона вчепиться їй на шию, як вона прийде купатись, що вона знайде її в лісі, як вона прийде калини ламати. Долі не можна ні завезти, ні продати; вона дожене і сяде на віз. Доля буває жіноча й чоловіча і показується в образі парубка й дівчини. Розказують, як було собі два брати: менший багатий, а старший убогий. Раз старший став у меншого жати <94> за сніп. Жне він та жне, коли дивиться, аж на полі ходить якась дівчина в дранті, неначе старчиха, висмикає з його зароблених снопів більші колоски і втикає в братові снопи. «Хто ти така?» — питає її старший брат. «Я, — каже, — Доля твого брата; він лежить та спить, а я день і ніч роблю на нього і буду робити до самої смерті; гляджу його дітей, кроплю його поле й город росою, заганяю рибу в його волок і бджоли в його вулики, доглядаю його товару, надаряю щастям його сім'ю. А твоя Доля нічого не робить: гарно вбирається, співає пісень і тепер ондечки лежить під грушею». «Що ж мені робити, щоб моя Доля була така робоча, як і ти?» — питає чоловік. «Піди, — каже вона, — чоловіче, візьми кия, закрадься поза грушею та бий, скільки влучиш, приказуючи: «Оце тобі, лиха Доле, за те, що ти не хочеш на мене робити!» Старший брат вибив києм свою Долю і з того часу став багатшим від брата. [79] [79] Труды Чубинск., І, 217. Так само розказують про двох братів, де Доля показується в образі парубка. На Долю, як її розуміє народ, не можна дивитись, як на абстракцію щастя й нещастя в чоловічому образі. Доля — то міфічний образ, то давня фортуна. В образі Долі й Недолі народ показує свій погляд на непереможну силу сліпого щастя, сліпої сили натури, на такі випадки в житті, проти котрих сам чоловік нічого не вдіє, хоч би він горював і працював день і ніч, як співають в пісні: