Иван Левицький - Світогляд українського народу. Ескіз української міфології

Полісуни чи лісуни живуть у лісах, а польовики на полі. Полісуни сірого або попелястого кольору, обросли волоссям, ходять в одежі, а часом і без одежі. Полісуни показуються людям у звичайному людському зрості, але бувають і такі заввишки, як дерево в лісі. У траві полісуни бувають такі заввишки, як трава. Польовики живуть на полі, як хліб буває високий, то й вони бувають врівні з хлібом, а як хліб вижнуть, то вони стають такі завбільшки, як стерня. Полісуни мають жінок лісунок і навіть дітей. Розказують, як одна молодиця знайшла в лісі маленьку голу дитину і вкрила її свиткою. Прийшла лісунка і дала їй жменю жару; вона принесла жар додому і з того жару стали червінці. Полісуни часом помагають людям рубати дрова і просять у людей хліба, а часом їдять і людей. Раз лісуни, перекинувшись баранами, напали в лісі на ловчого, одняли у нього печену курку і з'їли, хотіли з'їсти і ловчого, а він ледве оборонився од них рушницею. Полісуни наводять у лісі на людей хворобу, люблять морочити й водити людей цілу ніч до півнів, перекидаються знайомими людьми, балакають з прохожими і заводять в нетрі, очерети та болота, а після регочуться. Найчастіше полісун показується людям дідом з довгою сивою бородою, з віскряками під носом. Зимою віскряки замерзають і висять аж до землі, як сопляки із стріхи. Такий дід дає людям щастя: кажуть, що того діда треба потягти за бороду або вдарити, то він розсиплеться червінцями. Одна дівчина пішла восени в ліс і побачила під деревом віскривого діда. Дід дрижав од <83> холоду. Дівчина втерла йому хвартухом носа, і він розсипався перед нею сріблом. [67] [67] Труды Чубинск., 1, 211. Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, II, 330, 343.

Полісунів і польовиків не можна назвати лісовими духами: вони мало мають таких прикмет, по котрих було б видно, що вони образи тієї сили натури, котра виявляється в дереві та в звірах. У давні часи народ вважав на хмари як на небесні ліси й скелі. Полісуни були в давні часи духами хмар і навпісля перенесені у фантазії народу з хмар на землю, в ліси. їхній колір сірий і попелястий, як колір хмар, а не зелений колір лісу. Образ мохнатого діда з бородою, ті віскряки, все те нагадує більше сірі хмари з дощем і снігом. Як дід розсипається золотом, коли його хто ударить або смикне за бороду, так з хмар розсипається блискавка, як у неї вдарить грім. Ще ясніша форма сього міфу вдержалась на Поліссі, де народ вірить, що Дзіедко має огневі очі і огневу бороду. На тому місці, де закопані гроші, видно тільки його червону голову, а людям здається, що то горять гроші. Міф про полісунів гаразд не розвивається в українській міфології: їх народ змішує з чортами, котрі ховаються в дуплах або під деревом. Бог побиває їх громом і од того грім часто влучає в дерево, і люди бояться ставати під деревом, щоб під ними не сховався чорт. Як грім влучить у чорта, то він розливається смолою, так само як чорна хмара, розбита громом, розливається дощем. Тим-то на Україні є приказки: «закохався, як чорт в суху грушу; б'ється, як чорт коло сухої верби; пришов з лієсу, ідзі собіє к бієсу». [68] [68] Приказки Номиса, 168. <84>

Тепер, під впливом християнства, народ має домовиків за нечисту силу, трохи шкодливу в хаті. Часто трапляється чути на Україні, як домовики роблять капость у хатах: одчиняють уночі двері, вікна, одтикають каглу, кидаються в хаті камінням, печиною, часом котами, б'ють сонних людей ломакою; часом у запертій хаті знаходять ряд свіжих товарячих кізяків. На селах часто кличуть священика святити хату, як заведеться в хаті нечиста сила. У стайнях домовики люблять уночі їздити на конях, заплутують оригінальним способом гриви, що зветься чортовим гніздом, а часом заїжджують коней. Од домовиків держать у стайнях цапів, вішають ворон і сорок. Закладаючи нову хату, майстри закладають її на смерть хазяїна, або на смерть дітей, що натякає на давні жертви домовикові.

У давні часи домовик був богом хатнього огню й печі і був певно добрим богом, а не дідьком… У Галичині ще й тепер народ вірить, що ті дідьки, що живуть на припічку, вмішуються в господарство з доброю помічю. [69] [69] Поэитч. воззр. Славян Афанасьева, II, 76. На Україні про щасливих людей кажуть, що вони «у печурці родились». [70] [70] Старосвѣтск. бандурист, 213. і вірять, що багатим людям помагає домовик. Кажуть, що багачі добувають собі домовика таким способом: як вихор підвіє курку, то вона знесе зносок, малесеньке яйце. Хто хоче вилупити собі домовика, той повинен покласти зносок собі під пахву, носити дев'ять <85> день і з яйця вилупиться чорток-домовик. [71] [71] Труды Чубинск., І, 192. Тим-то й каже приказка: «в старій печі дідько топить»; «багатому чорт дітей колише», тобто багачеві у всьому помагає домовик. Розказують, як один чоловік знайшов собі в пустці доброго домовика.