Иван Левицький: Світогляд українського народу. Ескіз української міфології

Грім і блискавка в образі орання і сівби — се все було звісно і в інших народів. Скити-хлібороби вели свій рід од меншого сонцевого сина. Раз із неба упав плуг з гарячого золота з золотим ярмом. Два старші сонцеві сини, взявшись за той плуг, попекли собі руки. Тільки менший син зумів орудувати тим плугом, а через те він став царем у Скитів. [31] [31] Поэтич. воззр. Славян Афанасьева, І, 558. Грецький Язоп орав поле мідними волами, котрі дихали полум'ям, і засіяв його драконовими (змієвими) зубами, з котрих повставали воїни. Одна великоруська билина розказує про Микулу Селяниновича, котрий орав позолоченим ралом. Український переказ про Кирила Кожем'яку розказує, що Кирило, <37> побивши змія, запряг його в плуг, проорав ним борозну до моря та й утопив його в морі. В другім оповіданні розказується, як з'явився страшний змій, і йому давали по хлопцеві з кожної сім'ї. Дійшла черга і до царського сина, і його одвели до змія. Тоді янгол явився йому і навчив його говорити «Отче наш», звелівши втікати од змія та все говорити молитву.

Три дні і три ночі втікав царевич і вже не міг далі бігти. Він побачив залізну кузню, в котрій св. Гліб і Борис кували перший плуг для людей. Вони вхопили змія, запрягли в плуг і проорали борозну, котра й тепереньки є під Києвом і зветься «змієвим валом». Таких валів є доволі на Україні. Прикмету Громовика-хлібороба український народ потім переложив на Гліба й Бориса і на Паликопу, а трохи і на Іллю пророка. В день тих святих люди бояться жати, щоб грім та блискавка не спалили кіп на полі. Українці вірять, що сам Бог дав перший плуг Адамові, а Єві — кужіль, вигнавши їх з раю. З'являючи собі грім і блискавку в образі орання й сівби, український народ обставив празник Коляди всіма прикметами сівби й орання. На кутю на Покуті ставлять снопи жита, а в Галичині кладуть на стіл чересло од плуга, щоб кроти й миші не псували хліба, навіть ходять перед Новим роком по хатах з плугом. Звідтіль вийшов і звичай на Новий рік посипати зерном у хатах. Народ злучив ті обряди, нагадуючі на сівбу й орання, з часом повертання небесних світил з зими на літо. <38>

У колядках бог Громовик описується ще в образі ловчого, котрий їздить на лови з хортами й соколами. Молодий Іван встав раніше, ніж заспівали півні, забрязчав луком і побудив своїх братів. Він звелів їм сідлати коні, скликати хортів і їхати на прогуляння, на полювання. Взявши з собою хортів і трьох соколів, він виїхав на поле, пустив коня в поле, хортів у ліс, а соколів на озеро. Кінь вернувся і привів ціле стадо, хорти привели куницю, а соколи принесли рибу. Часто описується в колядках, як Іван ганяється за якимсь чудним звіром туром-оленем з дев'ятьма рогами. Такий дивний звір нагадує нам того звіра-короля, котрого Громовик-воїн, полонивши, прив'язує до сідла, тягне по чагарях, веде попід жаром і по жару; король-звір попік собі ноги, з його потекла кров і позаливала сліди. [32] [32] Труды Чубинск., III, 270. Сей дивний рогатий звір певно давніший од колядчаного й щедрівчаного короля: він його прототип; він образ грізних хмар, котрі розбиває Громовик, тягне їх по небесних чагарях-хмарах і по пожарищу-блискавці; а кров короля — то дощ з чорної хмари, котрий заливає небесну пожежу. Часто Іван на ловах прицілюється стріляти сокола на дивному дереві; і звір тур, і сокіл промовляють до його, просять не стріляти на їх. Звір дає свої роги, а сокіл обіцяє стати в пригоді. Іван промовляє до братів, що він у ліску назнав куну в дереві і панну в терені. Братам обіцяє дати куну в дереві, а собі хоче взяти панну в терені. <39> Потім з ловчого він знов стає воїном, розбиває город з золотими ворітьми і якогось царя Ворота і бере собі панну. [33] [33] Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 2, 62, 154; 1866, І, 604; 1864, 1, 48.

В образі Йвана ловчого в картині ловів ми бачимо міф про грім і блискавку з дощем і хмарами. Образ для міфа народ узяв з княжого бита, з ловів давніх українських князів з хортами й соколами. Соколині лови на рибу переносять нас на далекий азійський схід. І тепер в Китаї на річках і понад морем ловлять рибу приученими до того птицями, котрих сажають цілими рядками на дрючках над водою. Думка намалювати грім і блискавку в формі ловів певно з'явилась у народі в той давній час, як ще народ жив ловами, не знаючи хліборобства. Летючі хмари в арійській міфології описуються стадами, чередою, звірями, птицями і навіть рибою. В образі дивного звіря тура-оленя з дев'ятьма рогами нетрудно впізнати дощову або снігову хмару, котру розбиває грім і блискавка. Міф про дощову хмару з громом в образі ловів рідко трапляється в давній міфології арійських народів і розвився вповні тільки в німецькій міфології. У німецькій міфології розказується сага про дикі лови Водана. Тихої ясної ночі часом зразу схвачується страшний шум, гам, свист; місяць темніє, вихор свистить, дерево ламається й падає на землю, і на повітрі в бурі летить дикий ловчий Водан на білому як молоко коні; з кінських ніздрів пашить полум'я; на Водані широкий бриль, а одежа його широко матляється по вітру. Сага розказує, <40> що дикий ловчий часом іде на лови на огневому возі кіньми, що пашать полум'ям, як і наш громовик св. Ілля їздить по хмарах возом. Його погонич ляскає батогом, а з батога сипляться іскри як блискавка. За поїздом бородатого Водана летять птиці ворони, як за Іваном ловчим летять соколи, бо ворона птиця бога Одина, як у нас сокіл грає міфічну роль при світлих богах. За поїздом біжать, гавкають і виють чорні собаки. Водан полює на коней, оленів і свиней, а часом гониться за повногрудою дівчиною, достоту так, як Іван ловчий ловить коней, тура-оленя, куниць, рибу, а в кінець усього назнає панну в терені, розбиває город і бере в полон дівчину. Іван ловчий, що добуває панну в терені, то бог Громовик, що розганяє хмари на небі, очищає небо і виводить на чисте небо богиню Сонце.