Иван Левицький: Світогляд українського народу. Ескіз української міфології

Народна фантазія перенесла теперішніми часами характер пастуха-Громовика на св. Юрія, котрий їздить на білому коні. На Юрія на Україні і Білій Руси закопують кістки свяченого поросяти на полі на межах, святять поля й криниці, вважаючи на Юрія, як на бога родючої сили землі й плодючої сили товару, коней і овець. На Юрія і у Великоросії, і в усій Славянщині є звичай кропити товар свяченою водою, правити молебні коло криниць і виганяти в поле товар свяченою вербою. На весняного Юрія там буває пастуший празник. Пастухів подаряють пирогами, яйцями, молоком. У Болгарії і Сербії на Юрія ріжуть і смажать ягнят, надівають їм на голову вінок із квіток і зелені, до рогів ліплять воскові свічки і кадять ладаном. Образ пастуха-Громовика мабуть давніший од образу Громовика-воїна, бо він скопійований з дуже давнього пастушого становища українського народу. Пастух-Громовик, підперезаний огудиною з ожини, натякає на побут народу ще дуже патріярхальний, коли може <34> українські вівчарі й справді підперізувались ожиною або ужевкою. Ужевка одначе служить символом блискавки, бо похожа на гадюку й ужа, в образі котрих народи споконвіку з'являли собі блискавку. Тепер на Україні народ говорить про святого Юрія, що він звіра пасе, [29] [29] Приказки Номиса, 10. тобто вовків, а вовків зве Юровими собаками. Рядом з св. Юрієм народ на Україні становить і другого вовчого пастуха, Полісуна або Лісовика. Полісун гонить вовків туди, де народи воюються один з другим, і жене їх пугою. Він так ляскає тією пугою, що її чуть дуже далеко. Се ляскання пуги — то грім. Полісун і св. Юрій становляться рядом і мають однакову роль, як роздвоєний образ пастуха-Громовика: давніший і пізніший схристиянізований. Народ розказує, як були собі два брати: один багатий, а другий бідний. Раз бідний виліз на дуба ночувати. Коли так як опівночі бачить він: якийсь чоловік жене силу звіра, а позаду другий чоловік їде на возі. То були Лісун і св. Юрій. От пригнав Лісун звіра, та якраз під того дуба, де сидів чоловік. Св. Юрій почав розділяти окрайці хліба, що були на возі. Один окраєць зістався на возі. Св. Юрій оддав його бідному та й каже: «Се тобі Господь дав щастя! З сього окрайця ти вже певне що розживешся». І справді, бідний ніяк не міг з'їсти того окрайця. Що з'їсть, то назавтра знов і приростає та й стане таким, як і був. Позавидував багатий брат бідному, пішов та й сів на дубові, на самому вершечку. Лісун і Юрій пригнали вовків. На той час не стало одному вовкові хліба: Юрій <35> звелів йому з'їсти багатого брата. Народ вірить, що вовки бігають тічками тільки до Водохреща. Як тільки на Ордані вовки зачують стріляння, то й розбігаються. То назначує, що зимові хмари повинні розбігтись і щезнути, як загримить на небі перший весняний грім.

У колядках бог Громовик описується ще в третім образі: як орач якоїсь незвичайної ниви. Якийсь господар, певне бог світла, блискавки й грому, має поле не міряне, не оране й не сіяне. Його міряли три господареві сини списами, орали шаблями, волочили струсовим пером і сіяли яру пшеницю. Само поле описується, як угорська земля, поорана й засіяна, заволочена павяним пером, обгороджена ясними мечами од злої тучі. На тому полі оре золотий плуг шістьма половими волами з золотими рогами. На волах ярма тесові, кедрові, а занози мідні. За тим плугом ходить сам Господь. Св. Петро поганяє воли, а Мати божа носить золоте насіння. На тому полі вродило насіння — зелене вино, стебло-срібло, золотий колос. Женці наклали на полі снопів як дощу, кіп як зірок на небі; возілники возили як чорна хмара, складали скирти як гори. Сам господар став меж копами як ясний місяць між зорями. А поверх тих скирт сидить птиця сокіл, дивиться на синє море, на всю землю. [30] [30] Чтенія Имп. Общ., 1864, 1, 8, 16, 17, 57. Таке пишне поле, та угорська земля, то — небо, котре в міфології часто <36> показується полем, засіяним золотим насінням — зорями. Господь і св. Петро — то тілько подвійний образ Громовика, котрий оре ниву, тобто небо, своїм золотим плугом, золоторогими волами. Воли служать образом небесних хмар, а золотий плуг образом блискавки, котрою й справді Громовик ніби поре небо на всі боки, заволікуючи павяним і струсовим пір'ям. Пір'я нагадує птиць, в образі котрих показуються часто в міфології вітри, ніби заволікуючі небо. Мати божа, розсипаюча золоте насіння, то богиня Хмара, бо те насіння просто називається зеленим вином, а вино в колядках назначує собою дощ. Снопи, копи, скирти — то зорі й хмари, котрі вкривають небо-поле літньої пори як копи й снопи. Сокіл поверх скирти та кіп — то сонце, що озирає все море, всю землю, бо в образі сокола в колядках часто описується сонце.