Helen Fisher - Чому ми кохаємо

Мільярди інших закоханих, певно, накривала хвиля ніжності, коли вони думали про миті, проведені з коханою людиною. Зворушливий азійський приклад такого випливає з китайського вірша ІХ століття «Бамбуковий килимок» Юаня Ченя. Чень страждає:

Я ніяк не можу скласти

бамбуковий килимок:

тієї ночі, що я привів тебе додому,

я спостерігав, як ти розгорнула його11.

Для Ченя побутовий предмет набув священної сили.

Історія ХІІ століття «Ланселот» Кретьєна де Труа ілюструє той самий аспект романтичної пристрасті. У цій епопеї Ланселот знаходить на дорозі, якою їхала королева Ґвіневра зі своїм почтом, її гребінь. Поміж його зубців заплуталися кілька золотих волосин королеви. Де Труа пише: «Він полюбив ті волосини, сто тисяч разів торкався ними до очей, уст, чола та щік»12.

Також закохані починають перебільшувати, навіть возвеличувати незначні риси об’єкта кохання. Якщо на них тиснути, майже всі закохані можуть перелічити те, що їм не подобається в їхніх коханих. Але вони відкидають ці спостереження або переконують себе, що ці недоліки – унікальні та милі. «Отже, залюбленим у пристрасті пориві / коханих дам і вади милі», – розмірковував Мольєр. Безумовно. Деякі навіть обожнюють своїх коханих за їхні недоліки.

А ще закохані боготворять позитивні риси своїх коханих, кричуще нехтуючи реальністю13. Це погляд на життя крізь рожеві окуляри. Вірджинія Вульф дуже яскраво описала цей міопічний погляд, кажучи: «Але любов […] це лише ілюзія, історія, яку людина вигадує про іншу людину. І весь час розуміє, що це неправда. Звісно, що розуміє: чому ж тоді завжди намагається не зруйнувати ілюзію?»

Наша вибірка американців та японців, безумовно, ілюструє цей «ефект рожевих окулярів». Приблизно 65 % чоловіків та 55 % жінок в опитуванні погодилися з твердженням: «____ має певні недоліки, та вони мене зовсім не турбують» (додатки, питання № 3). А 64 % чоловіків і 61 % жінок погодилися з твердженням: «У ____ я люблю все» (додатки, питання № 10).

Як же ми обманюємо себе, коли кохаємо. Чосер мав рацію: «Любов сліпа».

Одним з основних симптомів кохання є «нав’язливе думання» про коханих (так його називають психологи). Ви просто не можете викинути об’єкт кохання з голови.

У світовій літературі існують приклади нав’язливого думання. Китайська поетеса IV століття Цу Є писала: «Як мені не думати про тебе…»14 Анонімний японський поет VIII століття нарікав: «Мою тугу ніяк не втамувати». Жиро де Борнейль, французький трубадур XII століття, проспівав: «Через надто сильне кохання […] мої думки так страшно мене мучать» 15. А абориген маорі з Нової Зеландії висловив свої страждання такими словами: «Лежу довічну ніч, не зімкнувши очей, / Кохання мене тишком вполювало».

Хоча, мабуть, найяскравіший приклад нав’язливого думання маємо в середньовічному шедеврі Вольфрама фон Ешенбаха – «Парсифалі». У цій оповіді, їдучи легким галопом на коні, Парсифаль побачив три краплини крові на зимовому снігу, пролиті дикою качкою, яку поранив сокіл. Це нагадало йому про рум’янець на білосніжному обличчі його дружини Кондвірамур. Остовпілий Парсифаль застиг у стременах, занурившись у роздуми. «І так він замислився, загубився в думках, допоки його відчуття / не покинули його. Всесильне кохання зачарувало його»16.

На жаль, Парсифаль тримав свій спис піднятим – лицарський знак виклику. Невдовзі два лицарі, які разом із королем Артуром стали табором на сусідньому лузі, зауважили це та скочили на коней, щоб стятися з ним у герці. Лише коли один із супутників Парсифаля прикрив жовтим шарфом краплини крові, лицар вийшов з любовного ступору, опустив зброю та кинувся у смертельний бій.

Кохання всемогутнє. Не дивно, що 79 % чоловіків та 78 % жінок в анкетуванні повідомили, що на заняттях і на роботі їхній розум постійно повертається до коханих (додатки, питання № 24). А 47 % чоловіків і 50 % жінок погодилися, що «не має значення, про що я починаю думати, зрештою мої думки зводяться до ______» (додатки, питання № 36). Інші опитування дають аналогічні результати. Учасники повідомляють, що думають про свій «об’єкт кохання» понад 85 % дня17.

У Мільтона у «Втраченому раю» Єва каже Адамові: «Спілкуючись із тобою, я забуваю про час».

З 839 американців та японців у моєму опитуванні про кохання 80 % чоловіків та 79 % жінок погодилися з твердженням: «Коли я впевнений(а), що ____ кохає мене, я почуваюся легшим, ніж повітря» (додатки, питання № 32).